∞Невже так важко запалити ту іскру, що давно залита
На дні, під тоннами води?
Вона ще молить… Ти — живи.
Так серце тліє серед люті,
Жевріє, ледь палахкотить,
Не хоче чути вже казки ті,
Що болю знову завдають.
Та раптом прийде інша іскра,
Що резус крові підходящий.
Зненацька гляне серце в очі:
— Миленька, знову Ти — у пащі.
Коли ти хочеш тільки тиші,
Щоб ніц тебе не дратувало,
По кафелю босоніж свище те чудо: — А ти й не чекав.
Тривога! Чуть не тільки ззовні.
Заходиться воно маленьке,
Так хоче бути разом в повню
З тим, хто стане Ним лишенько.
Війна, тривають перепони,
А рідне десь удалині.
І серце там, в його долонях,
А ти в тривозі цілі дні.
Ніхто нічо не обіцяє,
Ніхто нічого не планує,
Але ж здається, щось ми чуємо —
Раз тягне бути нас разом.
Хах...
Думки немов клоака,
Не те пишу, не так живу.
Напевно, серце закую я,
Бо я як фенікс серед змій.
Борюся, згораю, й знову борюся я,
А хочеться так щастя вкрай,
І бути з тим, в кого влюблюсь я,
Того, чиє серце обере.∞
#1068 в Різне
#195 в Поезія
#1342 в Сучасна проза
кохання і біль, любов і біль_душевні страждання, кохання і доля життя наяву
Відредаговано: 23.09.2024