Любов – найкраще, що відбувається у житті кожного із нас. Вона запалює вогонь, відкриває очі, затьмарює розум. Ми весь час боремось з нею, провокуємо її, але для чого? Чому ми не маємо права покохати? Ми самі себе обмежуємо, тільки ось серце і доля вважають по-іншому.
∞ Я не маю права –
Права не маю, відати тобі...
Моє серце горить –
У полум'ї адського болю,
Я не можу боротися знову з собою!
Я не маю права,
Права не маю, відати...
Серце давно стало каменем,
Ще крок і знову загину в пітьмі,
Навіть там не зможу,
Не зможу без бою відати серце тобі!
Я горда, підступна
Я хитра, я – дика
Не хочу отримати рану..
Смертельну? Не знаю,
Но я боюсь до нестями!
Забути? Відкритись..
І знов обпалитись,
До болю стиснувши серце?
Віддати... Прийняти...
Життю порадіти?
Тривога з'їдає... мене.
Здатись без бою?
Нізащо! Ніколи!
Повинна я бути собою.
Так боляче знати,
Не мій - ти,
І я не з тобою!
Противорічча!
Не можу, не хочу
Нікому нічого не винна!
А серце знову і знову горланить,
Твоє. Прокляте. ім'я.. ∞
#1068 в Різне
#195 в Поезія
#1342 в Сучасна проза
кохання і біль, любов і біль_душевні страждання, кохання і доля життя наяву
Відредаговано: 23.09.2024