35.

Ніч, холодна і тиха, мов передвісниця біди, повільно спустилася на Плейнв’ю, огорнувши будинки й вулиці оксамитовим мереживом темряви. Повітря стояло важке, напоєне пилом, сухою травою й нагрітою за день землею — таке, що осідало в легенях і заважало вільно дихати. Високо в небі висів блідий місяць, а де-не-де спалахували перші зірки. Його срібне світло ковзало по іржавій покрівлі старого будинку Олдена, вириваючи з темряви потріскані дошки, облуплену фарбу й брудні вікна, за якими чатувала мовчазна порожнеча. 

Цикади розірвали тишу різким, настирливим стрекотінням, і цей звук рознісся околицею, нагадуючи про життя, що панувало тут вдень. Ледь помітний вітер ворушив сухі бур’яни вздовж дороги — вони хиталися і шурхотіли, мов нічні вартові, що мовчки стерегли це місце. Десь у темряві клацнула дерев’яна дошка ґанку, і будинок відповів глухим стогоном, ніби живий організм, змучений роками й гріхами свого господаря. 

Соло стояла перед дерев'яними дверима, що вели в самісіньке пекло — два тижні назад вона втекла звідси, сподіваючись, що більше ніколи не повернеться. Діон міцно тримав її за руку, нагадуючи, що на цей раз все по іншому: він поруч і нізащо не дозволить Олдену чи Гаррету скривдити її. Тепло його тіла проникало крізь тонку тканину її одягу, зігріваючи й розганяючи холод, що загрозливо клубочився всередині, змушуючи німіти кінцівки. 

Він нервував сильніше, ніж вона, але не показував цього. Соло знала, як йому боляче — його батько викрив злочини Олдена і щоб не сісти за ґрати, той без вагань використав Гаррета, перетворивши його на знаряддя власного порятунку.

Спочатку вони задушили Етьєна Руайє — спокійно, безсовісно, без жодного пострілу, щоб не привертати уваги. Олден тримав його зі спини, притискаючи передпліччям до горла, поки Гаррет стискав руками його горло. Етьєн боровся недовго — повітря в легенях швидко скінчилося, а разом із ним — і життя. 

Та цього їм здалося замало. Олден зізнався, що саме він наполіг понівечити тіло: зламати кістки, спотворити обличчя, щоб стерти будь-яку можливість упізнання. Вони позбулися одягу, обтяжили труп металевим брухтом і вночі скинули його в річку. Тіло кілька днів носило водою, перш ніж його викинуло на берег нижче за течією — розбухле, знівечене, майже безлике.

Коли Етьєна знайшли, офіційна версія говорила про нещасний випадок. Олден подбав про все: підкуплені свідки, зниклі докази, мовчання тих, хто бачив забагато. І лише тепер, розлючений ревністю, він виклав правду до кінця — сухо, без каяття, ніби читав чужу біографію, щоб добити Діона до кінця. 

Діон ледь не задушив його там, у камері, коли почув правду. Алексу і шерифу довелося відтягнути його від Олдена, коли він накинувся на нього з кулаками — за батька, за сестру, за дружину. Соло вперше бачила, як він втратив контроль, але не засуджувала його: вона сама готова була прострелити покидькові голову. 

— Пора, — голос шерифа позаду змусив обох здригнутися: Соло від неочікуваності, Діона — від усвідомлення, що він ризикує коханою. 

Олден поставив ультиматум: щоб Гаррет повірив йому і прийшов, Соло стане приманкою. Він знову хоче піймати її, зламати, зробити своєю, тому обрав найбрудніший метод — взяти її у заручники. Вона бачила, як жадібно він дивився на неї, як огидно посміхався, але це не зупинило її — вона хотіла покінчити не тільки з ним і Гарретом, але і з власними страхами. 

Діон був проти. Вся його постава кричала про це — напружені плечі, зведена щелепа, погляд, у якому вирувала лють, змішана зі страхом. Він різко повернувся до неї, ніби боявся втратити ще до того, як відпустить. Його тепла долоня ніжно лягла на її щоку, великий палець мимохіть здригнувся, лагідно ковзнувши по підборіддю.

— Просто знай, що я буду за стіною, — прошепотів він, схилившись зовсім близько, так, що вона відчула його подих на своїх губах. — Я вб’ю його, якщо він хоч пальцем доторкнеться до тебе.

У цих словах не було бравади — лише непохитна, рішуча обіцянка покарати того, хто завдасть їй болю. Соло здригнулася від того, наскільки далеко він готовий зайти заради неї. Вона накрила його руку своєю, притисла до щоки, ніби хотіла запам’ятати його тепло назавжди.

— Пообіцяй мені, що ти не зробиш цього, — тихо сказала вона. Її голос тремтів, але в очах горіла добре знайома впертість. — Навіть якщо щось піде не за планом… ти не зруйнуєш своє життя через мене.

— Соло… — його голос зірвався. Він заплющив очі на мить, ніби боровся з самим собою і тим звіром усередині, що вимагав помститися за найдорожчих йому людей. 

— Пообіцяй мені, — повторила вона, міцніше стискаючи його руку.

Між ними зависла напружена тиша. Діон повільно видихнув, відкрив очі й зустрівся з фіалковим поглядом її очей. Вона дивилася на нього з любов'ю, змішаною зі страхом і відчайдушною сміливістю дівчини, яка завжди захоплювала й водночас зводила його з розуму. Його серце болісно занило в грудях — він боявся втратити її.  

— Добре, — погодився він. — Я обіцяю.

Соло пригорнулася до нього, і їхні губи зустрілися в жадібному поцілунку, сповненому страху одне за одного. Її серце линуло до нього, відчуваючи кожен потужний удар у його грудях, що відгукувався в такт її власному пульсу, а тепло його тіла огортало її, мов щит, проти всього світу. Її не хвилювало, що позаду стоять шериф, Алекс, кілька офіцерів, Олден, і всі дивляться на них. Для неї існував лише Діон, його п'янкі губи та жар його долонь.