31.

Соло прокинулася від легкого доторку до плеча. Нічна прохолода пестливо ковзнула по її оголеній шкірі, мов шовкова стрічка, що ожила у темряві. Вона здригнулася — не від страху, а від того тонкого, майже невловного відчуття, яке пробігло тілом тремтливими сиротами. Серце раптово пришвидшило хід, ніби намагаючись наздогнати думки, що ще не встигли прокинутися разом із нею.

Розплющивши заспані очі, вона розгублено глянула на силует, що нависав над нею, мов тінь, огорнута блідим місячним сяйвом. Спершу вона розгледіла лише темні контури плечей і обрисів обличчя, що здавалися висіченими із каменю, та коли погляд нарешті прояснився, у сутінках чітко вималювалися знайомі риси — теплі бурштинові очі, трохи втомлена усмішка і пасмо темного волосся, що впало йому на чоло. Діон.

Лише тоді вона усвідомила, що заснула у кріслі на ґанку. Воно рипнуло під нею, коли вона поворухнулася; біля ніг лежала подушка, що, здається, зіслизнула з її колін уві сні, а плечі озябли від прохолодного повітря. Навколо стояла тиша — глибока, спокійна, прорізана тільки віддаленим скреготом цвіркунів і ледь чутним свистом вітру, що ковзав між дощок ґанку.

Діон схилився над нею, і в тьмяному світлі нічного неба його обличчя виглядало різкішим, мужнішим, ніж зазвичай. Скупі тіні лягли на нього, мов мазки вугільного полотна: вони окреслили виразні вилиці, міцну лінію щелепи, гордий ніс, і надали йому тієї первісної, античної краси, якою він умів збентежити її серце до терпкого бажання вивчати губами кожну його деталь. Підборіддя вкривала легка щетина, що робила хлопця старшим, втомленішим, але водночас — небезпечно привабливим.

Його бурштинові очі — темні, глибокі, зі звичними веселими іскорками, зосереджено вдивлялися в неї. В них було щось настільки щире, що її серце мимохіть завмерло. Вона раптом відчула таку ніжність, що кінчики пальців защипало від бажання торкнутися його — провести кісточками по його щоці, обвести чуттєвий контур губ, розгладити вперту зморшку між бровами. Її руки потягнулися до нього, спраглі до ласки, яку вона хотіла подарувати йому, і він усміхнувся їй у відповідь, перехопивши холодні долоні.

— Хочеш простудитися? Чому не пішла в будинок? — його губи залишили на її пальцях кілька гарячих поцілунків, і тепло від них пробігло по її шкірі, мов електричний розряд, змушуючи серце битися частіше.  

— Бо без тебе там порожньо,  — сонно відповіла вона.

— Йди до мене, — Діон підхопив її на руки. Соло обійняла його за плечі й притулилася щокою до його плеча, насолоджуючись теплом його тіла. Її погляд ковзнув вверх, на небо — бездонне, розсипане міріадами холодних зірок, що тремтіли, мов маленькі вогники на краю світу. 

— Знаєш, я ніколи не цілувалася під зоряним небом, — усміхнулася вона. — Хочу, щоб перший поцілунок ти забрав тут. 

Він уважно подивився на неї. Його погляд пронизав її наскрізь — гарячий, глибокий, він ніби складався з усіх тих почуттів, про які Діон ще не встиг їй розказати. У золотавій глибині його очей спалахнуло щось трепетне, небезпечне, і водночас ніжне, палке, як обіцянка справжнього раю. Здавалося, він бачить її наскрізь — кожен сором’язливий порух, кожен подих, кожне неприховане бажання, що дурманило їй розум. 

Соло потягнулася до нього. Обхопивши долонями його обличчя, вона наблизилась до нього настільки, що у нього перехопило подих. Їхнє дихання змішалося, серця забилися в унісон, а світ навколо розчинився, залишивши простір, що нагадував іскру, яка от-от спопелить все дотла. 

Мить Соло вдивлялася йому у вічі, наче хотіла запам'ятати все до дрібниць, а потім поцілувала його. Це був поцілунок, у якому вона віддавала йому всю себе — без страху, нестримно, до нервів оголивши душу. Його губи  пробуджували у ній жагу близькості, змішуючи бажання і ніжність у єдине відчуття, що пульсувало під шкірою голодною потребою більшого.

— Соло… — видихнув Діон, притискаючи її до себе. Його долоні стиснули її талію; їх жар проникнув крізь тонку тканину сукні глибоко в клітини, опаливши шкіру бентежним тремтінням. Її серце забилося так голосно, що здавалося, його було чутно навіть у грудях Діона.

— Нічого не кажи. Я твоя дружина і хочу, щоб між нами все було по-справжньому. 

— Моя кохана дружина, — поправив він, цілуючи її в підборіддя. — Тут холодно. Я віднесу тебе в будинок. 

Вона допомогла відчинити йому двері. Дерев'яні дошки зарипіли під його ногами, відлунюючи по порожньому будинку, де тіні від старих меблів розтягнулися по стінах, мов привиди. Бліді промені місяця жадібно пролізли крізь шибку у вітальні й розповзлися плямами по потертому килимі, а павутиння над їхніми головами захиталося від протягу. 

Діон пройшов до спальні, яку вони ділили разом, і опустив її на край ліжка. Потім підійшов до тумбочки й запалив гасову лампу — електрики в будинку не було. Язики тьмяного світла ковзнули по кімнаті, вихопивши з темряви обриси меблів: широке дерев'яне ліжко, що стояло під вікном, старий плетений килим на підлозі та вузьку тумбочку, на яку Соло поставила подаровані троянди. На стінах висіли бляшані рамки з побляклими фотографіями незнайомих людей та кілька старих гачків для одягу.

Він повернувся до неї. У світлі лампи його обличчя здалося ще вродливішим. Чуттєві губи зігнулися в спокусливій усмішці, а на лівій щоці заграла сором'язлива ямка. 

Соло скоротила відстань між ними й зупинилася навпроти. Вона хотіла торкнутися його, але відчула нерішучість — бажання стерти останні кордони граничило зі страхом не розчарувати його. Він був її першим чоловіком, і попри всю попередню близькість між ними, цей раз здавався інакшим, особливим — вона збиралася віддати йому не тільки своє тіло і невинність, а й серце і душу.