25.

Сонце, схоже на розпечений мідний диск, повільно ховалося за обрій, фарбуючи небо в густі відтінки червоно-золотого й рожевого. Повітря тремтіло від спеки, і навіть легкий вітерець, що час від часу пробігав між високими платанами, здавався гарячим, мов подих розжареної землі. 

Соло дивилася у вікно, розсіяно стискаючи в руках підвіску у формі фенікса, що дісталася їй від матері. Солодкуватий запах свіжоскошеного сіна змішувався з терпким ароматом квітів, що рясно цвіли біля веранди, і цей букет літніх запахів пробирав до самого серця. Небо перетворилося у кровавий багрянець, і здавалося, що навіть вечірня прохолода вагається, чи розкривати їй обійми для жаркої техаської ночі. 

З далини долинало глухе іржання коней і пронизливий, майже безупинний скрекіт цвіркунів. На подвір’ї вже звучала “All the Way” у виконанні Френка Сінатри — м’який, глибокий баритон співака розливався теплим оксамитом у повітрі, а звуки гітари та легкого барабанного ритму з платівки перепліталися зі звуками людських голосів, які вже товпилися на веранді.

Соло почувалася неспокійно. Зранку її не покидало дивне, гнітюче передчуття, що щось має статись, та вона намагалася пояснити це хвилювання звичайною тривогою перед вечіркою. Втім, заспокоїтися теж не виходило — в голові застряг сповнений ворожої неприязні погляд Мелоді, яка дивилася на неї так, наче дізналася її секрет. 

Дівчина бачила, як на подвір’ї метушилися слуги: одні поспішали з тацями холодних закусок та келихами шампанського, інші акуратно розвішували гірлянди лампочок, щоб світло рівномірно падало на всі столи, а ще кілька людей прикрашали квітами величезну арку, встановлену посеред двору. Легкий вітерець колихав тканини скатертин і шовкові стрічки на гірляндах, і всі ці дрібні рухи створювали відчуття святкового хаосу. 

— Ти вже зібралася? — голос Діона змусив її сполохнутися, мов лякливого птаха. 

Вона повільно обернулася до нього, відчуваючи, як шалено калатає серце у грудях. Розкішна сукня кольору слонової кістки, яку він сам вибрав для неї, нагадувала пишну хмару із тафти, шовку та золотистої вишивки, що мерехтіла блиском у жовтуватому світлі лампочки, мов коштовне каміння. Над туго зашнурованим ліфом важко здіймалися груди, а витончені вигини шиї та округлих плечей породжували бажання торкнутися її оголеної шкіри. 

У Діона перехопило подих від того, як красиво вона виглядала. Легкий макіяж підкреслював правильні риси її обличчя, а рум’янець на щоках робив її ще більш звабливою. Темно-русяве волосся Соло зібрала у високу зачіску: м’які локони були акуратно укладені на потилиці, й лише кілька пасом грайливо вилися спіраллю біля її правої щоки. 

— Ти неймовірно вродлива, — сказав він.

— Гадаєш, це не занадто? — вона показала на своє вбрання. — Я почуваюся ніяково від однієї думки, що вони всі почнуть витріщатися на мене. 

— Тепер ти моя дружина і я хочу, щоб кожен, хто сьогодні прийде на вечірку, заздрив нам обом: мені, бо мене супроводжуватиме така красуня, і тобі, бо окрім тебе, на жодну іншу дівчину я не подивлюся. 

Він перетнув спальню й зупинився навпроти неї. Його пронизливий погляд опалив її шкіру невидимим дотиком, від якого кожна клітина спалахнула небезпечним вогнем. В його очах Соло побачила неприховане бажання — Діон дивився на неї так, наче ось-ось поцілує.

Вона мимоволі глянула на його повні, чуттєві губи, що так і манили обіцянкою п'янкої насолоди. Він наче спокушав її спогадами про їхні поцілунки: палкі, нестримні й водночас до болю ніжні. Їй довелося зібрати всю свою волю, щоб не піддатися цій спокусі.   

— У мене є подарунок для тебе. 

Діон дістав з кишені штанів крихітну коробочку, обтягнуту чорним оксамитом. Соло на мить  перестала дихати, відчуваючи, як серце пропускає удар за ударом: у коробочці лежали обручки з білого золота, прикрашені гравіюванням на внутрішній стороні. “Ad infinitum”, — те, що було там написано. До нескінченності.  

— Це ж фіктивний шлюб, — її голос зрадницьки затремтів. — Нам не обов'язково…

Вона замовчала, вперше у житті почуваючись настільки спантеличеною. Самотність викорінила з її серця надію й навчила не вірити у щастя, а доля, здавалось, жорстоко потішалася над нею. Невже все мало бути отак: фальшиві стосунки, фальшивий чоловік і почуття, які доведеться ховати глибоко у собі? Хіба на світі не існувало людини, з якою вона могла б прожити все життя і не боятися, що їм ніколи не бути разом? 

Соло відчула, як на очі навертаються сльози. Чомусь, дивлячись на обручки, їй стало невимовно боляче, хоча вона добре знала, в яку гру вплутується, коли підписувала ліцензію на шлюб.    

— Все має виглядати по справжньому. 

Діон обережно взяв її за руку і тримаючи її долоню у своїй, одягнув на палець обручку. Холодний метал обпік шкіру, а його ледь відчутна важкість каменем лягла на її серце. В пам'яті промайнула інша сцена: липкі пальці Олдена, його хижий погляд, запах дешевого одеколону і нудота, що підступила до її горла. Він з таким переможним виразом посміхався їй, наче був впевнений — вона належатиме тільки йому. 

— Тепер твоя черга, — додав хлопець, помітивши її вагання. 

Соло нерішуче забрала у нього коробочку й коли підвела на нього погляд, він побачив, що у фіалкових очах тремтять сльози — Діон рятував її від того жахіття, що на неї чекало, та вона все одно почувалася нещасною.