20.

Вона прокинулася від яскравого сонячного світла, що просочувалося крізь запилені вікна хижини. Ранок закрадався у кімнату, заливаючи її золотистим світлом й вимальовуючи деталі, які вона не помітила вночі: сірий колір стін, тонкі нитки павутиння по кутках, старі дерев’яні балки під стелею. Усе виглядало настільки запущеним, що було зрозуміло — в хижині давно ніхто не жив. 

Перше, що вона відчула, коли розплющила очі — це тепло, що огортало її з усіх боків, і тихий, рівний ритм чоловічого дихання. Її голова зручно вмостилася на плечі Діона, руки мимоволі обіймали його за шию, а їхні ноги переплелися так, ніби вони давно звикли спати разом.

Соло несміливо поворухнулася, і його рука міцніше притиснула її до себе, наче він інтуїтивно не хотів відпускати її. Щоки дівчини миттєво запалали, і цей жар швидко охопив її тіло, змушуючи тремтіти від хвилювання. Вона відчула тілом кожну впадину, кожен напружений м’яз його тіла; її груди торкалися його грудей, а тепло його долоні на спині, здавалося, проникало крізь шкіру до самих кісток. 

Вона обережно підняла голову й побачила його обличчя: він все ще спав, його губи були трохи розтулені, а вії відкидали довгі тіні на щоки. Від того, яким спокійним, беззахисним, й водночас мужнім та вродливим він здавався, у неї перехопило подих. Вона завмерла, не впевнена, як саме їй вчинити. Її пальці ледь здригнулися від бажання торкнутися до пасма темного волосся, що впало йому на чоло, провести ніжно по його щоці, відчути шорсткість нерівної щетини. 

У її грудях боролися два почуття: щира симпатія до Діона і болісне усвідомлення того, що їхні стосунки приречені. Ще зовсім недавно він не хотів мати її у своєму житті, дивився з ненавистю лише тому, що вона була дочкою Гаррета Саллівана. А тепер допомагає їй, ставиться до неї так, як ніхто ніколи не ставився, і своєю близькістю зводить її з розуму. 

Вони належали до абсолютно різних світів: він — сильний, впевнений, з ім’ям, яке добре знали у місті; вона — донька того, кого ненавидять, тінь чужих помилок і провин. Вона розуміла: все, що відбувається між ними, не має майбутнього. І все ж серце відмовлялося слухати голос розуму.

«Чому саме він? Чому той, хто мав би відштовхнути мене, тепер стає єдиною людиною, біля якої я хочу бути? Чому його дотик змушує мене відчувати, що я жива?»

Її душу розривало: між страхом і потягом, між пам’яттю про минуле та надією на щось неможливе. Вона знала, що цей шлях принесе лише біль, але водночас уперше в житті їй хотілося ризикнути.

— Давненько я не обіймався з красунями, — мовив Діон, розплющивши очі. Спросоння його голос охрип, і від того здавався ще звабливішим. 

Соло не встигла відвести погляд — їхні очі зустрілися, і цей короткий момент перетворився у нескінченність. В його темних, затуманених сном очах спалахнули грайливі іскорки, а на губах з'явилася та рідкісна, чуттєва усмішка, що бентежила найпотаємніші закутки її душі. Вона помітила ямку на його лівій щоці, й ледь стрималася, щоб не окреслити її кінчиками пальців.

 — Добрий ранок, — прошепотіла дівчина. Вона спробувала відсторонитися, адже поза, в якій вони знаходились, була надто небезпечною для них обох. Та його рука утримала її за талію, не дозволяючи зрушити ні на дюйм. Діон спритним рухом перевернувся, і Соло опинилася під ним, притиснута його сильним тілом до матраца. 

Він примружив очі, наче смакуючи її збентеження, і невимовно повільно, майже невідчутно провів пальцем по її ключицях. Легкий дотик змусив дівчину здригнутися, як від електричного розряду, що пронизав її тіло наскрізь. Його палець піднявся вище — до тонкої жилки, що гарячково пульсувала на шиї, видаючи її внутрішній стан краще за будь-які слова.

Соло здалося, що серце ось-ось вискочить із грудей. Подих урвався, а щоки спалахнули вогнем. Усе тіло напружилося, але водночас їй не вистачало сили відсунути його руку, відштовхнути його, вирватися з цієї небезпечної близькості.

— Що ти робиш?.. — вона не впізнала власного голосу: тихого, тремтливого, зрадницьки м’якого.

Діон нахилився ближче, так, що вона відчула тепло його дихання на шкірі, й ледь усміхнувся тією спокусливою, напівіронічною усмішкою, від якої їй стало ще важче зібратися з думками.

— Насолоджуюся пробудженням у цій жахливій хижині, — прошепотів він низьким, глибоким голосом, від якого по її шкірі побігли мурашки. Його інтонація була легка, майже жартівлива, але погляд — надто серйозний, надто уважний, щоб це було лише грою.

— А ти не боїшся, що я використаю твої дії проти тебе, Діон Руайє? Мені все ще потрібно отримати три тисячі доларів.

— Це не погана ідея, тобі не здається? — хлопець не зводив з неї бурштинових очей. Його долоня, що лежала на її талії, раптово рушила вверх, по ребрах, пестливо вимальовуючи узори на її шкірі, й зупинилась під грудьми. — Я не хочу, щоб ти належала Олдену чи комусь іншому.

— І… тебе не хвилюють наслідки?

— Мене хвилює тільки одне: відучора я не можу позбутися думки, який смак мають твої губи.

Його останні слова розчинилися в тиші між ними, й Соло відчула, як шалено забилося серце. Її пальці судомно вчепилися в ковдру, але вже наступної миті вона розтиснула руки й несміливо торкнулася долонею його щоки. Кінчики її пальців окреслили контури його підборіддя, великим пальцем вона провела по його нижній губі, й Діон, отримавши мовчазний дозвіл, схилився так близько, що їхнє дихання змішалось, наповнюючи простір між ними солодкою напругою. Мить довжиною у вічність він дивився їй у вічі, а потім торкнувся губами її губ. Поцілунок був обережним, несміливим, як перший крок на заборонену територію.