9.

Теплі ранкові промені сонця лагідно торкалися її обличчя, а свіже прохолодне повітря ніжно лоскотало шкіру, ніби намагаючись підбадьорити її після безсонної ночі, проведеної на незручному, жорсткому дивані. Кожен подих вітру, наповнений прозорою свіжістю, змушував Соло на мить забути про важкі думки, що вирували в її голові впродовж довгих годин, які вона витратила на складання відчайдушного плану дій.

Повертаючись на ферму після ранкової прогулянки, дівчина відчувала, як життєва енергія поступово повертається до неї, розганяючи залишки сну й тривоги, а похмурий настрій розсіюється під сонячним промінням, як туман. Вона навіть була готова стерпіти сніданок зі всією родиною, лиш би прояснити деякі моменти. Як людина, яка звикла збирати інформацію для повної картини подій, вона почне із документів на майно та документів, що засвідчували її право на спадок, залишений для неї покійною матір'ю, а потім буде шукати спосіб владнати боргове питання з Олденом за допомогою законів. Що б там батько не говорив, а управу на Олдена вона неодмінно знайде. 

— Добрий ранок! — Соло пройшла в обідню залу й зайняла місце, відведене їй за столом поруч з Енді. Після швидкої ходьби її щоки порожевіли, ніби щойно розквітлі троянди, а щільно зібране у пучок волосся під солом'яним капелюхом трішки розтріпалося, вибиваючись окремими пасмами, що надавало їй ще більше природної чарівності. Від неї віяло свіжістю та енергією, контрастуючи з гнітючою атмосферою за столом.

Гаррет скептично зміряв її похмурим поглядом з ніг до голови, його обличчя було кам'яним, а губи стиснуті в тонку лінію. В його очах вона прочитала відверте невдоволення — його злило те, що вона вільно розгулювала околицями в сорочці та штанях, ніби чоловік. 

— Виглядаєш, як справжня фермерка, — усміхнувся Кеннет, його очі весело примружились, доки він густо намазував хліб маслом. — Батько не дозволяє сестрам так поводитися.

— Кеннете, — грубо штовхнула його Емма, її погляд був сповнений докору, — не мели дурниць з самого ранку. 

Всі різко замовкли, потупившись у свої тарілки, наче вони раптом стали найцікавішою річчю у світі. Повітря навколо столу загусло від напруги, і було очевидно, що Гаррет перебував у препаскудному настрої — його гнітючу присутність відчував кожен член родини.

— Тобі налити кави? — запитав Енді, аби хоч якось розрядити важку атмосферу за столом. Його голос прозвучав незвичайно тихо, майже винувато. 

— Я сама можу це зробити, — Соло взяла кавоварку й наповнила чашку до краю, краєм ока спостерігаючи за Гарретом. Він вперто колупався виделкою у недосмаженій яєчні. Його обличчя зберігало кам'яний вираз, а на чолі залягла глибока зморшка. Вочевидь, він щось обдумував, загрузнувши у власних думках, і думки ці були не найприємнішими. — Містере Салліване, — мовила вона, — в мене є кілька запитань до вас.

Вона навмисне звернулася до нього офіційно — він не заслуговував того, щоб вона називала його батьком. Гаррет здивовано звів косматі брови, сердито глипнувши на неї:

— Чого тобі? 

— Мене цікавлять документи на все ваше майно. Ви сказали, що більшість земель належать мені й борги теж висять на мені, хоча я не зовсім розумію, як це могло статися, враховуючи, що я поїхала звідси п'ятирічною дитиною. 

— З якого дива тобі припекло лізти туди, де ти нічого не тямиш? — рявкнув він, підвищивши голос. Його очі загорілися злістю, а пальці стиснулися в кулаки.

— А з якого дива я маю виходити заміж за схожого на ропуху Олдена й розгрібати чужі проблеми? — Соло презирливо усміхнулася, її погляд був гострим, мов лезо. Вона зробила великий ковток кави, і її обличчя скривилося: напій виявився нудотно солодким і абсолютно несмачним, ніби його варили з пересмажених зерен й суцільного цукру, забувши про справжній смак. — Або ти збереш і принесеш мені всі цінні папери, або разом із сім'єю опинишся на вулиці… Гадаю, Олден довго вагатися не буде. Він радий буде позбутися боржника — хоч у кайданках, хоч у домовині.

— В тебе зовсім відсутня повага до батька? — втрутилася Емма. Її обличчя спалахнуло червоним, тонкі губи міцно стиснулись, а очі, які зазвичай були холодними та беземоційними, тепер метали злісні іскри. Вона сиділа рівно, наче натягнута струна, її погляд був сповнений праведного обурення, адже вона була тією, хто завжди прагнув догодити Гаррету і підтримував видимість ідеальної родини. Для неї слова Соло були особистим викликом та образою.

— Якщо ти така благородна та вихована, то чому все ще сидиш тут? — уїдливо поцікавилася дівчина. — Чи чужими руками ліпше загрібати жар? Адже просидіти все життя на всьому готовенькому та ще й чужому і нахабно подавати свій голос — хто б не зміг! 

— Це ти на що натякаєш? 

— Я не натякаю, я говорю, як є: ферма дісталася вам від моєї покійної матері. Тому не совай носа не у свої справи, Еммо, якщо нічого корисного не можеш порадити. 

— Ти надто багато собі дозволяєш, — рука Гаррета з розмаху гримнула по блискучій поверхні столу, зірвавши тишу й змушуючи всіх замовкнути. Від звуку здригнулися навіть стіни. — Ніяких документів ти не побачиш! Ввечері містер Олден прийде просити твоєї руки. Будуть заручини.

— Як самовпевнено! — Соло відсунула стільця і встала з-за столу. Всередині неї все кипіло від злості, а апетит був зіпсований. — Що ж, якщо ти не маєш наміру вирішити все мирним шляхом, я буду діяти по-своєму. — Її голос був рішучим та твердим, мов криця. — А щодо заручин… гадаєш, я не розумію, чому ти так вперся? Це ж ідеальний спосіб позбутися мене назавжди! Бо ти боїшся, що я заберу все, що по праву належить мені. Бо знаєш, як хитко стоїш на ногах. Хай твоя дружина та діти ні в чому не винні, а от тобі — саме місце там, на дні.