6.

Вона ледве розліпила налиті важким свинцем повіки, відчуваючи, як голову розриває від пекельного болю, ніби в неї вчепилися розпеченими металевими щипцями, безжально стискаючи скроні.

Кімната, в якій вона знаходилась, була незнайомою їй. Крізь важкі оксамитові портьєри глибокого смарагдового кольору всередину проникало приглушене сонячне світло, а тканина м'якими складками спадала на землю. Стіни були обклеєні шпалерами з ледь помітним, витканим срібною ниткою дамаським візерунком, що елегантно грав у півтіні. Висока стеля з ліпниною по кутах додавала простору та величі.

Під вікном величаво розташувався масивний письмовий стіл з полірованого темного дуба на витончених різьблених ніжках. Його стільниця була акуратно заставлена предметами, що свідчили про інтелектуальні інтереси власника: розкрита книга у шкіряній палітурці з золотим тисненням, чорнильниця з важкою кришталевою пробкою, кілька гусячих пер та стопка цупкого кремового паперу. Поруч лежала бронзова лупа та старовинний компас у дерев'яному футлярі.

Біля стіни знаходилась книжкова шафа з темного дерева, її скляні дверцята захищали зібрання класичної літератури та філософських трактатів у твердих палітурках, а на одній з полиць виднілася невелика порцелянова статуетка вершника — явна згадка про військову службу або родинні традиції.

У кутку кімнати розмістилося зручне глибоке крісло з високою спинкою, оббите шкірою темно-зеленого кольору, поруч з яким стояв невеликий круглий столик на тонкій ніжці. Підлога була застелена вовняним килимом зі східним візерунком у бордово-золотих тонах. На стінах висіли кілька картин у масивних золочених рамах із зображенням предків, які мали суворі, але шляхетні обличчя.

Соло спробувала підвестися. Вона лежала на м'якому шкіряному дивані, все ще одягнута у свою сорочку, що перетворилася на брудну, місцями розірвану ганчірку. Тонка вовняна ковдра зіслизнула з її плечей на підлогу, оголяючи руки та ноги, покриті подряпинами, на яких засохла й почорніла кров. Її м'язи напружилися від болю, а тіло миттєво запротестувало. В очах замиготіли чорні цятки й дівчина відчула, як голова пішла ходуном, заважаючи ясно мислити.

— Вам не можна робити різких рухів, — прозвучав глибокий, оксамитовий голос з того кутка, де стояло крісло.  

Дівчина повернулася на його звук, що змусив шкіру всипатися сиротами, й помітила там хлопця. Він напівлежав у кріслі, схрестивши руки на грудях і зажмуривши очі. Сплутане золотисто-каштанове волосся пасмами падало на його розслаблене чоло, а тонкі промені світла, що несамовито пробивалися крізь щільну тканину портьєри, м'яко окреслювали чіткі, гострі вилиці.

Її погляд мимоволі затримався на ньому. У напівтемряві кімнати його постать випромінювала якусь неприступну велич. Мужність читалася в кожному контурі його сильного тіла, у вольовому підборідді, у правильних, витончених рисах його обличчя, а в спокійній позі відчувалася прихована сила, що надавала йому подібності з хижаками. 

Він був вродливим. Його обличчя, навіть у стані спокою, несло відбиток сильного характеру. Прямий, чітко окреслений ніс додавав його профілю аристократичної різкості, а глибоко посаджені очі під акуратними темними бровами безсумнівно, випромінювали проникливість і владність. Його губи, повні й м’які, з чітко окресленими контурами, манили до себе погляди, ніби магніт. Нижня губа злегка виступала вперед, утворюючи природну тінь, що додавала виразності всьому обличчю, а тонка, ледь помітна лінія, що перетинала нижню губу посередині, надавала його губам особливої чуттєвості. 

— Де це... де я опинилася? — прохрипіла Соло, обережно спускаючи затерплі ноги на холодну підлогу. Гострий біль пронизав правий бік, змусивши її скривитися й застогнати.

— У мене вдома, — спокійно відповів незнайомець. — Ти довго була непритомна, і я, чесно кажучи, не знав, куди тебе везти.

— А... а лікарня? Про лікарню ти зовсім не подумав?! 

— Та, що там, у Лаббоці? — він криво усміхнувся. — Ти б, серденько, швидше покинула цей світ, ніж ми б туди доїхали.

— Що ж, в мої плани поки що не входить смерть. 

— О, це чудова новина! Бо знаєш, у мене теж немає жодного бажання провести залишок своїх днів за ґратами через твою смерть. 

Він нарешті розплющив очі, і його погляд — холодний та пронизливий, мов лезо клинка — одразу прикував її, змусивши знітитись. Очі кольору рідкісного бурштину палали червонувато-мідним відтінком, здаля нагадуючи застигле полум’я — те, що здатне і зігріти, і обпекти. Здавалося, у їхній глибині мерехтить не просто світло, а сама сутність ночі, безмежної й холодної. 

Соло нервово провела язиком по сухих, потрісканих губах, відчуваючи, як сильно пересохло у роті.

 — То... то це ти на мене наїхав? — ледь чутно промовила вона, намагаючись пригадати все те жахіття. 

— Ти, крихітко, кинулася просто під самісінькі колеса моєї машини, — його голос звучав рівно, але в ньому відчувалася ледь прихована досада. — Якби я не зреагував миттєво, крутнувши кермо, ти б зараз розмовляла зі святим Петром, не інакше. 

— В той... в той момент я абсолютно нічого не бачила… твій автомобіль виник ніби з нізвідки… — її голос тремтів, видаючи пережитий страх. 

— А я на мить подумав, що переді мною з'явилася примара з того світу. Та хто ж так шалено вилітає на дорогу серед ночі, зі скуйовдженим волоссям, ледь прикрита однією сорочкою? Ти, часом, не з глузду з'їхала?