5.

Кленова вулиця виявилась доволі пустинною. Вона тягнулася рівною стрічкою серед безкраїх техаських просторів. З лівого боку до самого горизонту розлягалися великі, акуратно оброблені поля, на яких вирощували пшеницю та сорго,  а праворуч майоріли одноповерхові фермерські будинки, розташовані за пів милі один від одного та оточені невеликими фруктовими садами й господарськими будівлями.

Соло прив'язала коня під високою, крислатою яблунею. Дерево здавалося старожилом цього місця, його гілля сягало майже землі, створюючи густу тінь. Навколо простягався занедбаний сад, густо зарослий високою травою, різноманітними бур'янами й поодинокими кущами диких ягід. Оскільки іншого корму для коня вона не знайшла, то сподівалася, що свіжої трави йому вистачить, аби втамувати голод. 

Сам будиночок, що стояв трохи далі, справляв гнітюче враження. Невеликий, одноповерховий, він здався Соло покинутим та забутим. Фарба на дерев'яних стінах облізла й потріскалася, оголюючи потемніле від часу дерево. Кілька вікон були забиті дошками, а ті, що вціліли, тьмяно поблискували брудним склом, крізь яке ледь проглядала темрява зсередини. Дах місцями просів, а стара черепиця виглядала пошкодженою і розсипалася.

Перед будинком виднівся покошений ґанок з хиткими сходинками та поламаними, обвитими засохлою виноградною лозою поручнями. Розставлені на ґанку глиняні горщики, в яких колись росли квіти, валялися перевернутими, розбиті на черепки, а їхня висохла земля розсипалась по дерев'яній підлозі. Кілька кущів троянд, що росли навколо будинку, вилися колючими стеблами по вікнах та стінах, безладно переплітаючись. Їхній солодкуватий аромат нагадував про колишню дбайливість господарів, ніби їхні душі навічно вкорінилися у ці землі разом із посадженими ними квітами. 

Всередині було всього чотири кімнати. Пройшовши крізь скрипучі вхідні двері, Соло опинилась в невеликій передній, стіни якої були обклеєні випаленими сонцем шпалери з невиразним квітковим візерунком. На підлозі лежала пожовкла від часу доріжка з лінолеуму, малюнок на ній давно витерся, а місцями лінолеум потріскався. Єдиним предметом меблів була стара, потріскана етажерка, на полицях якої виднілися лише порожні банки та кілька пожовклих газет.

Троє дверей, пофарбованих у темно-синій колір, вели в окремі кімнати. У вітальні стояв старий, вкритий пилом диван з подушками та кілька похилих крісел, оббитих вицвілою тканиною. На стінах висіли побляклі фотографії в потемнілих рамках, на яких ледь можна було розпізнати обличчя людей. У кутку стояло старе піаніно з потрісканою клавіатурою, вкрите шаром пилу.

Друга кімната виявилася невеличкою спальнею, з єдиним забитим дошками вікном. У центрі стояло старе двоспальне ліжко з провислим матрацом та брудними, зношеними ковдрами. Поруч знаходився антикварний туалетний столик, зроблений із палісандрового дерева. На стіні висіло запилене дзеркало, а на стільниці лежало кілька книг в потріпаних палітурках.

Наступною була кухня. Тут панував ще більш гнітючий безлад. Стара газова плита була вкрита іржею, поруч стояла раковина з іржавим краном та горою щербатого посуду. На пошарпаних полицях шафок виднілися порожні банки й чашки. Під вікном знаходився невеличкий стіл та дві табуретки, дерев'яна підлога була застелена тканою доріжкою. 

Двері з кухні вели до крихітного прибудованого приміщення, облаштованого під ванну кімнату. Стіни були обкладені кахельною плиткою блідо-зеленого кольору, яка місцями відвалилася, оголюючи темну цеглу. У кутку стояв пожовклий від часу унітаз з потрісканою поверхнею, а поруч — стара чавунна ванна на левових лапах, з облупленим де-не-де емальованим покриттям, що потьмяніло від довгого використання. Зі стіни звисав погнутий кран без змішувача, а стара душова лійка валялась на підлозі, від'єднана від шланга. В протилежному кутку були прилаштовані раковина та овальної форми дзеркало. Маленьке, забите дошками віконце пропускало лиш кілька слабких променів світла, а прикручена до стелі лампочка давно перегоріла. 

Соло вийшла на задній двір, розуміючи, що аби вона вміло їздила верхи, то нізащо не заночувала б у такому занедбаному місці. Звісно, вона не звикла до розкоші, але після трьох годин, проведених під палючим сонцем, їй не завадила б гаряча ванна. Її шкіра була липкою від поту й до неї неприємно приставав одяг, м'язи нили від болю, а взуття, здається, натерло мозолі на ступнях. Тому вона оглянула порожні приміщення, що колись використовували як амбари для зберігання урожаю, і в одному з них знайшла збите з дерева корито та порожні відра. Дівчина витягнула корито на двір, й прилаштувавши його під стіною, пішла з відрами до іржавої ручної колонки, щоб накачати води. 

Їй довелося пройтися через все подвір'я туди й назад разів п'ять, з зусиллям качаючи холодну воду, поки корито не наповнилось до країв. Її руки нили від незвичної роботи, але вона ще занесла води коневі. Той жадібно почав пити, шумно втягуючи прохолодну воду в себе, й Соло з полегшенням спостерігала, як він втамовує спрагу після довгої дороги. Сонце все ще було високо в безхмарному небі, заливаючи подвір'я гарячим післяполудневим світлом. Довгі тіні від старої яблуні та покошеного сараю тягнулись через зарослу траву, нагадуючи химер. Дивно було знаходитись в цьому чужому, незнайомому місці, про яке вона дізналась тільки вчора. Колись воно належало її матері, й тут, очевидно, до самої смерті жив її дід. Соло ніколи не бачила його, але він залишив їй чималі гроші, які вона витратила на навчання в коледжі та власне житло, бо після пансіону їй нікуди було податися. Новоспечена сім'я вважала її багатійкою, однак їх чекає неабияке розчарування, коли вони почують правду. І цей містер Олден, про якого вони говорили… вона розкриє йому очі настільки, що він сам відмовиться від шлюбу з нею. Дарма батько будує повітряні замки! Йому не змусити її, які б погрози він не придумав.