Розділ 24 Ніч, що пахла кавою

Прохолодне осіннє повітря зустріло їх легким подихом вітру.

Максим і Ксенія повільно вийшли зі старовинної концертної зали.

Позаду ще лунав гомін людей, які ділилися враженнями від вечора.

Попереду ж простягався вечірній Львів.

Місто світилося сотнями ліхтарів.

Їхнє тепле світло відбивалося на мокрій бруківці, яка після короткого дощу стала схожою на дзеркало.

Золоте листя тихо кружляло в повітрі.

Десь неподалік задзвонив трамвай.

Його знайомий передзвін розчинився серед вузеньких вуличок.

Ксенія міцніше загорнулася в кардиган.

Максим одразу помітив це.

— Замерзла?

Вона усміхнулася.

— Трішки.

Не кажучи ні слова, він зняв свій шарф.

— Максиме, не треба...

— Треба.

Він обережно накинув шарф їй на плечі.

— А ти?

— Мені тепло.

Ксенія знала, що це неправда.

Але сперечатися не стала.

Лише тихо прошепотіла:

— Дякую.

Вони неквапливо рушили вулицею.

Поруч ішли люди, які також поверталися з концерту.

Дехто впізнавав їх.

Усміхався.

Вітав.

Бажав натхнення.

Максим чемно дякував кожному.

Біля невеликої кав'ярні вони зупинилися.

За вікном бариста саме малював на каві сердечко.

Ксенія засміялася.

— Здається, навіть сьогодні кава говорить про любов.

Максим усміхнувся.

— Вона завжди про неї говорила.

Вони зайшли всередину.

У кав'ярні було затишно.

Лунала тиха джазова мелодія.

На підвіконнях горіли маленькі свічки.

Аромат свіжої випічки наповнював увесь зал.

Бариста впізнав їх майже одразу.

— Добрий вечір!

Вітаю з чудовим концертом.

Я, на жаль, не зміг прийти, але дружина вже все мені розповіла.

Каже, це був незабутній вечір.

— Дякуємо, — усміхнулася Ксенія.

— Що вам приготувати?

Максим подивився на Ксенію.

— Як завжди?

Вона кивнула.

— Капучино з корицею.

— І подвійне еспресо, — додав Максим.

За кілька хвилин вони вже сиділи біля великого вікна.

За склом кружляло листя.

Повз проходили люди.

Хтось поспішав додому.

Хтось просто прогулювався вечірнім містом.

Ксенія повільно зробила ковток кави.

— Знаєш...

— Що?

— Мені сьогодні здалося, що весь Львів дихає музикою.

Максим усміхнувся.

— Бо сьогодні він співав разом із нами.

Вона подивилася на нього.

— Думаєш, люди ще довго пам'ятатимуть цей концерт?

— Не знаю.

Він зробив ковток кави.

— Але мені хочеться вірити, що вони пам'ятатимуть не нас.

— А що?

— Те відчуття тепла, яке сьогодні народилося в їхніх серцях.

Ксенія задумливо усміхнулася.

Саме в цей момент її телефон тихо завібрував.

На екрані з'явилося повідомлення від організатора концерту.

"Добрий вечір! Благодійний збір завершено. Завдяки концерту вдалося зібрати значно більше, ніж ми планували. Щиро дякуємо вам за цей вечір. Ви подарували людям не лише прекрасні вірші та пісні, а й справжню надію."

Ксенія мовчки простягнула телефон Максиму.

Він прочитав повідомлення.

Його очі засяяли.

— Ось тепер концерт справді завершився.

Ксенія кивнула.

За вікном повільно кружляло осіннє листя.

А в затишній львівській кав'ярні двоє людей мовчки сиділи за чашкою кави, знаючи, що цього вечора світ став хоча б трішечки добрішим.