Розділ 13 : Я дихаю любов'ю

Львів зустрічав вечір лагідним золотавим світлом.

Старовинні ліхтарі один за одним запалювалися на вузеньких вуличках, а з відчинених кав'ярень долинав аромат свіжозмеленої кави й кориці.

Ксенія сиділа біля вікна книгарні «Лавандова сторінка».

Перед нею лежав відкритий записник.

На його сторінках уже жив вірш «Серце дихає тобою».

Вона ще раз перечитала останні рядки й усміхнулася.

У двері тихо подзвонили.

— Можна?

— Максим!

Він зайшов усередину з гітарою за плечима.

— Я цілий день думав про твій вірш.

Ксенія підняла очі.

— І що надумав?

Максим поклав на стіл нотний зошит.

— Я написав відповідь.

— Відповідь?

— Пісню.

Вона здивовано усміхнулася.

— Уже?

— Вона ніби давно жила в мені. Твій вірш лише допоміг їй народитися.

Ксенія затамувала подих.

— Заспіваєш?

Максим кивнув.

Він узяв гітару, сів біля вікна й тихо торкнувся струн.

Перші акорди були ніжними, мов ранковий вітер.

Вони наповнили маленьку книгарню теплом.

Максим подивився на Ксенію.

— Ця пісня — для тебе.

Він почав співати.

🎵 Я дихаю любов'ю

Тут у роман вставляється повний текст пісні «Я дихаю любов'ю».

Коли стихли останні акорди, у книгарні ще довго панувала тиша.

Ксенія мовчала.

На її очах блищали сльози.

— Це... найкращий подарунок, який я коли-небудь отримувала.

Максим усміхнувся.

— Це твій вірш перетворився на музику.

Вона підійшла до нього.

— Знаєш, що найдивніше?

— Що?

— Коли я писала «Серце дихає тобою», мені здавалося, ніби я чую мелодію.

Тепер я зрозуміла...

Це була саме ця пісня.

Максим тихо засміявся.

— Значить, наші серця пишуть разом.

У цей момент двері книгарні відчинилися.

На порозі стояла власниця маленької музичної студії.

— Добрий вечір!

Перепрошую, що турбую.

Я випадково почула вашу пісню з вулиці.

Вона... неймовірна.

Максим і Ксенія переглянулися.

— Дякуємо.

Жінка усміхнулася.

— Через два тижні у Львові проходитиме благодійний концерт.

Ми збираємо кошти на відновлення дитячої бібліотеки.

Чи погодилися б ви виступити?

Ксенія навіть не задумалася.

— Звичайно.

Максим кивнув.

— Для нас це буде честю.

— Тоді чекатиму на вас.

Коли двері зачинилися, Ксенія тихо сказала:

— Бачиш?

Наші вірші й пісні вже самі знаходять людей.

Максим узяв її за руку.

— Бо вони написані любов'ю.

Вони вийшли з книгарні.

Над Львовом поволі сходив вечір.

На площі Ринок музикант грав старий вальс.

Діти сміялися, ганяючи голубів.

Туристи фотографували вечірнє місто.

Максим і Ксенія мовчки прогулювалися бруківкою.

Їм не потрібно було багато слів.

Вони навчилися слухати серцем.

Раптом Максим зупинився.

— Поглянь.

Навпроти них, у вітрині маленької книгарні, стояла їхня афіша.

«Творчий вечір "Де кава пахне піснями". Повний аншлаг».

Під нею хтось акуратно прикріпив маленький аркуш.

На ньому дитячим почерком було написано:

"Дякую за ваші вірші й пісні. Після них хочеться більше любити."

Ксенія прочитала ці слова й міцніше стиснула руку Максима.

— Це найдорожча рецензія.

Він усміхнувся.

— Ніяка літературна премія не варта таких слів.

Вони ще довго стояли біля вітрини.

Потім рушили далі.

Ліхтарі відбивалися у мокрій бруківці.

Повітря пахло кавою, липою й літнім вечором.

Максим тихо наспівував мелодію нової пісні.

Ксенія підхопила її.

І вже за мить їхні голоси злилися в один.

Перехожі усміхалися, почувши знайому мелодію.

А Львів, здавалося, співав разом із ними.

Бо там, де народжується щира любов, завжди народжується і пісня.