Розділ 12 : Серце дихає тобою

Львів прокидався під тихий передзвін церков.

Сонячні промені ковзали старовинною бруківкою, торкалися дахів будинків і заглядали у вікна маленьких кав'ярень. Місто ще не поспішало. Воно ніби насолоджувалося кожною хвилиною нового ранку.

Ксенія відчинила двері книгарні.

Знайомий аромат книг одразу огорнув її теплом.

Вона усміхнулася.

На столі стояв букет волошок, подарований після поетичного вечора.

Поряд лежав записник із написом «Наші пісні».

Ксенія відкрила його.

Чисті сторінки ніби чекали нової історії.

Вона взяла ручку, але цього разу не поспішала писати.

Натомість підійшла до вікна.

На протилежному боці вулиці Максим саме відчиняв двері кав'ярні.

Він помітив її.

Підняв горнятко кави й усміхнувся.

Ксенія відповіла такою ж теплою усмішкою.

За кілька хвилин двері книгарні тихо задзвонили.

— Доброго ранку...

— Доброго, — відповіла вона.

Максим поставив на стіл дві чашки ароматної кави.

— Здається, у нас уже з'явилася традиція.

— Починати день разом?

— Саме так.

Вони сіли біля великого вікна.

На вулиці повільно проходили люди.

Хтось поспішав на роботу.

Хтось прогулювався з маленькою дитиною.

А вони просто мовчали.

І ця тиша була такою затишною, що не потребувала жодних слів.

Несподівано Максим порушив мовчання.

— Про що ти зараз думаєш?

Ксенія подивилася у чашку.

Над кавою підіймалася легка пара.

— Про те, що щастя зовсім не схоже на те, яким я його колись уявляла.

— А яке воно?

— Воно пахне кавою.

Звучить музикою.

Посміхається твоїми очима.

Максим тихо засміявся.

— Це вже майже вірш.

— Можливо...

Вона відкрила записник.

Кілька секунд мовчала.

Потім почала писати.

Максим не заважав.

Він знав, що саме так народжуються її найщиріші рядки.

Через кілька хвилин Ксенія підвела очі.

— Хочеш послухати?

— Завжди.

Вона легенько торкнулася сторінки долонею й почала читати.

Серце дихає тобою

Серце дихає тобою,

Наче квітка — теплим днем.

Кожна мить стає весною,

Коли поруч ми удвох ідем.

У твоїх очах світанки

Запалили ніжний світ.

І розквітли всі світанки

У мелодії без літ.

Ти приходиш тихим ранком,

Де кава пахне теплом.

І стає звичайне свято

Нашим затишним житлом.

Я збираю, мов намисто,

Усмішки твої ясні.

Бо вони, немов намисто,

Сяють сонцем у мені.

Навіть дощ не зможе стерти

Наших мрій живий політ.

Бо любов не знає смерті —

Вона квітне сотні літ.

Кожен подих, кожне слово

Зігріває знов і знов.

Ти для мене — світ казковий,

Ти — натхнення і любов.

І коли над Львовом тихо

Знов запаляться вогні,

Я прошепочу без страху:

«Дякую, що є в мені».

Бо у кожному світанку,

У мелодії дощу,

Серце дихає тобою —

І любов'ю я дишу.

У книгарні запанувала тиша.

Максим не одразу зміг щось сказати.

Він лише дивився на Ксенію.

— Це... найкращий вірш, який я чув.

Вона зніяковіло опустила очі.

— Справді?

— Так.

Бо в ньому є ти.

І... є ми.

Ксенія усміхнулася.

— Знаєш, мені здається, що всі мої вірші з'являються лише тому, що поруч є людина, яка вміє їх почути.

Максим простягнув руку.

Вона поклала свою долоню в його.

— А всі мої пісні народжуються тому, що ти надихаєш мене їх писати.

За вікном задзвонив трамвай.

До книгарні почали заходити перші відвідувачі.

Молода дівчина несміливо підійшла до Ксенії.

— Перепрошую... Ви та сама поетеса, яка виступала на вечорі?

— Так.

— Можна... ваш автограф?

Ксенія усміхнулася.

— Із задоволенням.

Вона відкрила збірку й написала:

"Нехай ваше серце завжди знаходить тих, поруч із ким воно дихає любов'ю."

Дівчина подякувала й щасливо вийшла з книгарні.

Максим подивився на Ксенію.

— Здається, твої вірші вже живуть власним життям.

— Нехай живуть, — тихо відповіла вона. — Якщо вони зроблять хоча б одну людину щасливішою, значить, я писала їх недаремно.

Максим усміхнувся.

— А я напишу пісню на цей вірш.

— Справді?

— Обіцяю.

Ксенія засміялася.

— Тоді наступного разу ми заспіваємо її разом.

Максим підняв чашку кави.

— За нові вірші.

— За нові пісні.

— За нові мрії.

Вони легенько торкнулися чашками.

За вікном сонце остаточно залило Львів золотавим світлом.

Попереду на них чекало ще багато сторінок.

І кожна з них уже пахла кавою, музикою та любов'ю.