Розділ 11: Ранок , що пахнув кавою

Перші промені сонця несміливо зазирнули у вікно маленької львівської кав'ярні.

Місто ще тільки прокидалося.

Бруківка після нічного дощу блищала, ніби відполірована, а над дахами старовинних будинків повільно здіймався легкий серпанок.

Ксенія відчинила двері книгарні «Лавандова сторінка».

Усередині панувала знайома тиша.

Тиша, наповнена ароматом паперу, старих книг і лаванди.

Вона провела рукою по полицях.

Усе було таким самим, як учора.

І водночас — зовсім іншим.

Учора вони з Максимом подарували місту вечір, який запам'ятається надовго.

Сьогодні починався новий день.

На столі лежав букет волошок, подарований маленькою дівчинкою після концерту.

Ксенія обережно поставила квіти у вазу.

— Доброго ранку... — тихо промовила вона.

Наче віталася не лише з книгарнею, а й із новим розділом свого життя.

За кілька хвилин двері тихенько задзвонили.

На порозі стояв Максим.

У руках він тримав дві паперові склянки кави.

— Я подумав, що сьогодні без цього ніяк.

Ксенія усміхнулася.

— Ти знаєш мене надто добре.

Він простягнув їй горнятко.

— Лате з корицею.

Саме таке, як ти любиш.

Вона вдихнула знайомий аромат.

— Дякую...

Максим уважно подивився на неї.

— Про що думаєш?

— Про те, що іноді мрії здійснюються тихо.

Без гучних фанфар.

Просто одного дня ти розумієш, що вже живеш тим життям, про яке колись лише писала у своїх віршах.

Максим усміхнувся.

— А знаєш, про що думаю я?

— Про що?

Він поставив каву на стіл і дістав із рюкзака конверт.

— Це залишили для нас після концерту.

Ксенія здивовано розгорнула лист.

На кремовому папері акуратним почерком було написано:

«Дорогі Ксеніє та Максиме!

Учора ви подарували нам не просто концерт.

Ви подарували віру, що добро, поезія й музика здатні змінювати людей.

Ми хочемо запросити вас провести творчий вечір на щорічному Львівському фестивалі книги.

З повагою —

Організаційний комітет.»

Ксенія кілька разів перечитала лист.

— Невже це правда?

Максим кивнув.

— Схоже, наша історія тільки починається.

У її очах знову засвітилися ті самі вогники, що напередодні на сцені.

Вона усміхнулася.

— Отже... Нам знову потрібно писати.

— Писати.

— Співати.

— Співати.

Вони засміялися.

За вікном продзвенів львівський трамвай.

На вулиці ставало дедалі людніше.

Місто жило своїм життям.

І тільки двоє людей знали, що попереду на них чекає ще багато історій.

Максим простягнув Ксенії невеликий записник у полотняній обкладинці.

На першій сторінці було написано лише два слова:

«Наші пісні».

— Це для нас? — здивовано запитала вона.

— Для наших майбутніх мрій, — відповів Максим. — Кожен вірш, кожна пісня, кожна думка знайде своє місце тут.

Ксенія відкрила чисту сторінку, взяла ручку й після короткої паузи написала:

«Найкращі історії починаються з аромату кави й людей, які вірять одне в одного.»

Максим прочитав ці слова й усміхнувся.

— Здається, це перший рядок нашої нової історії.

За вікном сонце остаточно піднялося над Львовом.

Його проміння торкнулося полиць із книгами, букета волошок і відкритого записника.

Новий день розпочався.

А разом із ним — новий розділ їхнього життя.