Розділ 8 : Лавандові ночі

Сонце повільно ховалося за обрій.

Фіолетові лавандові поля огорнула ніжна вечірня імла, а легкий вітер приносив із собою знайомий аромат літа.

Ксенія й Максим не поспішали повертатися до Львова.

Вони залишилися ще трохи.

Щоб зустріти захід сонця.

Щоб запам'ятати цей день.

Щоб побути удвох.

Максим сидів на м'якому картатому пледі, тримаючи в руках гітару.

Ксенія збирала маленький букет із лаванди й польових ромашок.

— Про що думаєш? — запитав Максим.

— Про те, що цей день колись стане одним із моїх улюблених спогадів.

Він усміхнувся.

— Тоді дозволь подарувати йому ще одну пісню.

Ксенія мовчки кивнула.

Перші акорди тихо розлилися над полем.

Вітер підхопив мелодію й поніс її між лавандовими рядами.

Максим заплющив очі й почав співати.

«Лавандові ночі»

КУПЛЕТ 1

Ніч розкриває обійми свої,

Де пахне лавандою і мріями.

Зорі торкаються тихо землі,

А ми загубились у цих почуттях.

Теплий вітер співає про нас,

Літо малює любов на світанні.

Ти усміхаєшся — і гасне час

У цих лавандових нічних світлах.

ПРИСПІВ

Лавандові ночі, літні сни,

Де тільки ти і я — і більше нічого.

Ми дихаємо щастям до зорі,

У серці — спокій, у душі — любов.

Лавандові ночі, наш секрет,

Мелодія тиха, що гріє до ранку.

Хай світ навколо — суєта і шум,

Тут тільки ми, і цього достатньо.

КУПЛЕТ 2

Місто засинає під шепіт хвиль,

Десь далеко танцює тиша.

Нам не потрібні слова зайві,

Коли поруч серце моє дише.

Ми будемо пам'ятати ці дні,

Як сонце тоне в теплих кольорах.

Як обіцяли бути разом ми —

У кожному погляді, у кожному кроці.

БРИДЖ

Нехай цей вечір запам'ятає

Все, що ми хочемо сказати.

Нехай ці зорі нам шепочуть:

Кохання — це коли не відпускати.

ФІНАЛ

Лавандові ночі у серці живуть,

І кожен наш ранок — нове літо.

Доки є любов — ми разом і тут,

Де пахне лаванда, і спокій, і світло.

Коли затих останній акорд, навколо панувала тиша.

Лише коники цвіркотіли серед трав, а в небі одна за одною спалахували зорі.

Ксенія не відразу змогла заговорити.

— Максиме...

— Так?

— Це найкрасивіша пісня, яку я коли-небудь чула.

Він усміхнувся.

— Насправді вона народилася тоді, коли я зустрів тебе.

Ксенія відчула, як теплий вітер торкнувся її волосся.

Вона зробила кілька кроків назустріч Максиму.

— Можна... ще раз?

— Що саме?

— Приспів.

Максим тихо засміявся.

— Але цього разу не сам.

Він простягнув їй руку.

— Заспіваємо разом?

Ксенія трохи ніяково кивнула.

Їхні голоси злилися в одну мелодію.

Над лавандовим полем лунала пісня.

Над ними сяяли зорі.

А вітер розносив слова далеко за обрій.

Коли пісня стихла, Максим обережно взяв Ксенію за руку.

— Дякую.

— За що?

— За те, що тепер усі мої пісні мають сенс.

Ксенія поклала голову йому на плече.

Вони мовчали.

І ця тиша була красивішою за будь-які слова.

Тієї ночі вони вперше зустріли світанок разом.

Лаванда тихо колихалася на вітрі.

Десь удалині почали співати перші птахи.

А сонце, повільно піднімаючись над горизонтом, ніби благословляло їхню історію.

Ксенія усміхнулася.

— Знаєш...

— Що?

— Тепер я точно знаю, де кава пахне піснями.

Максим подивився на неї.

— І де ж?

Вона легенько стиснула його долоню.

— Там, де ти.