Розділ 5 : Там , де кава пахне піснями

Львів поволі занурювався у вечір.

Золотаве сонце ховалося за дахами старовинних кам'яниць, а вузенькі вулички наповнювалися сміхом, ароматом свіжозмеленої кави й мелодіями вуличних музикантів.

Ксенія зачинила книгарню «Лавандова сторінка» трохи раніше, ніж зазвичай.

На дверях залишила невелику табличку:

«Повернуся за годину. Іноді навіть книгам потрібно послухати музику.»

Вона усміхнулася власним словам і рушила до кав'ярні.

Максим уже чекав на неї.

— Я боявся, що ти не прийдеш.

— Обіцяла ж.

Вони разом винесли кілька дерев'яних стільців на невеличкий майданчик перед кав'ярнею. Над ними тихо світилися гірлянди, а з відкритих вікон долинав запах кориці й ванілі.

Поступово почали збиратися люди.

Хтось прийшов із друзями.

Хтось — із книгою.

А дехто просто почув музику й зупинився.

Максим узяв до рук гітару.

Перш ніж торкнутися струн, він подивився на Ксенію.

Вона сиділа у першому ряду, міцно тримаючи чашку кави.

Їхні погляди зустрілися.

Максим усміхнувся.

— Цю пісню я написав про місто, яке навчило мене мріяти... і про людей, яких воно дарує.

Перші акорди розчинилися у теплому львівському вечорі.

«Львів»

Куплет 1

Зорі сяють для нас

У вечірній час.

З тобою наодинці у цю мить,

Доки місто спить, місто спить.

Тихо дихає ніч,

Ліхтарів золота свіч.

Бруківка пам'ятає сотні мрій,

Де лиш ти і я — назавжди.

Приспів

Львове мій, місто пісень,

Місто щирих почуттів.

Тут у запаху кави й дощів

Я знайшов свою любов.

Львове мій, ти серця спів,

Кожен крок — немов мотив.

Поки світить нам місяць згори,

Ми зустрінемо світанки удвох.

Куплет 2

Вітер ніжно несе

Наші мрії крізь усе.

Старовинні будинки мовчать,

Та про нас дзвони дзвенять.

Кожен погляд — весна,

Кожна мить така ясна.

І хай час летить у далечінь —

Ти для мене назавжди.

Приспів

Львове мій, місто пісень,

Місто щирих почуттів.

Тут у запаху кави й дощів

Я знайшов свою любов.

Львове мій, ти серця спів,

Кожен крок — немов мотив.

Поки світить нам місяць згори,

Наше щастя житиме завжди.

Фінал

Зорі сяють для нас

У вечірній час...

І допоки живе у серцях любов —

Буде вічним наш Львів.

Останній акорд затих.

На кілька секунд запала така тиша, ніби навіть старовинне місто слухало разом із людьми.

Потім майданчик вибухнув оплесками.

Ксенія підвелася.

Очі блищали.

— Максиме...

Він підійшов до неї.

— Ну як?

Вона мовчала кілька секунд.

— Знаєш... мені здалося, ніби Львів сьогодні співав разом із тобою.

Максим тихо засміявся.

— Насправді я співав не лише про Львів.

Ксенія здивовано подивилася на нього.

— А про кого?

Він подивився їй просто у вічі.

— Про людину, яка зробила це місто ще красивішим.

Ксенія відчула, як серце забилося швидше.

Не знайшовши слів, вона лише усміхнулася.

Саме цієї миті над площею пролунав дзвін старого храму.

Перші зорі спалахнули над містом.

Максим простягнув їй руку.

— Ходімо.

— Куди?

— Покажу тобі свій улюблений Львів.

Вони повільно рушили вечірніми вуличками.

Попереду світили ліхтарі.

За спиною залишилися кав'ярня, музика й оплески.

Попереду чекало місто, яке мало стати свідком ще багатьох їхніх розмов, пісень і віршів.

І саме тоді Ксенія подумала:

«Можливо... саме так починаються історії, які одного дня стають книгами.»