Розділ 4 : Поезія між сторінками

Наступного ранку Львів зустрів містян теплим сонцем.

Ксенія відчинила двері книгарні «Лавандова сторінка» й, як завжди, поставила біля входу кошик із польовими квітами. Легкий вітерець перегортав сторінки книги, залишеної на столику для читачів.

Учорашній вечір не виходив у неї з голови.

Пісня Максима звучала в серці так само ніжно, як і в ту мить, коли він уперше торкнувся струн.

Вона дістала свій зошит.

Довго дивилася на чистий аркуш.

Потім почала писати.

---

Моє серце назавжди

Моє серце назавжди

Належить одному тобі.

Кожна думка лиш про тебе,

Ти — мої зорі, моє небо.

Серце дихає тобою

І розквітає, мов весною.

У світі нашім — лиш кохання,

Твої пісні на струнах з рання.

Заграй мені, лиш заспівай,

З тобою я забуду край

Усіх тривог, усіх печалей,

Де ми були колись самотні.

Ти моє сонце, моє море,

Моє кохання, моя зоре.

Це наше тепле й ніжне літо,

Любов прийшла так непомітно.

Вогонь у серці розпалила,

Тебе навіки полюбила.

Любов твоя дарує крила,

З тобою стала я щаслива.

Нехай світанки нас стрічають,

Де мрії крила розправляють.

У кожнім погляді твоєму

Я бачу щастя невимовне.

Нехай звучить твоя гітара,

Мов ніжний шепіт вечора.

І кожна пісня — наче диво,

Що робить нас удвох щасливими.

Я хочу йти з тобою поруч,

Крізь світлий день і темну ніч.

Бо ти — мій спокій, моя доля,

Моя любов на тисячі облич.

І поки серце буде битись,

Не перестану я любити

У кожній миті лиш з тобою,

Коли життя наповнене любов'ю!

---

Ксенія перечитала написане й усміхнулася.

— Можливо... колись ти це прочитаєш.

Вона акуратно склала аркуш і поклала його між сторінками збірки сучасної української поезії.

Саме цієї миті над дверима задзвенів дзвіночок.

До книгарні зайшов Максим.

— Доброго ранку, поетесо.

— Доброго ранку, музиканте.

Вони усміхнулися одне одному.

— Я приніс вам каву, — сказав Максим, ставлячи чашку на прилавок.

— А я... здається, маю дещо для вас.

Ксенія простягнула йому книгу.

— Це подарунок?

— Не зовсім. Усередині є дещо важливіше за саму книгу.

Максим обережно відкрив її.

Між сторінками лежав складений аркуш.

Він розгорнув його.

Його погляд повільно ковзав рядками.

З кожним словом усмішка ставала теплішою.

Коли він дочитав останній рядок, у книгарні панувала тиша.

— Це... неймовірно красиво, — промовив він майже пошепки.

— Це просто вірш.

Максим похитав головою.

— Ні. Це більше, ніж вірш. У ньому живе серце.

Ксенія відчула, як її щоки торкнувся легкий рум'янець.

Максим обережно склав аркуш.

— Можна... я покладу його до футляра своєї гітари?

Вона здивовано подивилася на нього.

— Навіщо?

Він усміхнувся.

— Бо тепер кожна моя нова пісня починатиметься з цих слів.

За вікном тихо задзвенів львівський трамвай.

Ксенія подивилася на Максима й раптом зрозуміла: іноді найважливіші історії народжуються не тоді, коли люди зізнаються в коханні.

Вони народжуються тоді, коли одна людина вперше довіряє іншій свою душу.