Розділ 3: Пісня, що знайшла слухача

Львів повільно огортав вечір.

Останні промені сонця ковзали старовинними фасадами будинків, а на вузьких вуличках одна за одною спалахували теплі ліхтарі. Повітря наповнив аромат свіжої кави, кориці та літніх квітів.

Ксенія зачинила двері книгарні «Лавандова сторінка» й на мить затрималася на порозі.

Вона пригадала слова Максима:

— Сьогодні ввечері я граю на гітарі біля кав'ярні... Якщо захочете — заходьте.

Вона усміхнулася.

— Мабуть... сьогодні саме той вечір.

---

Біля маленької кав'ярні вже зібралося кілька людей.

Хтось сидів із чашкою кави, хтось тихо розмовляв, а хтось просто насолоджувався теплим літнім вечором.

Максим сидів біля відчиненого вікна.

На колінах лежала гітара.

Помітивши Ксенію, він трохи розгубився, але тепло всміхнувся.

— Я радий, що ви прийшли.

— Я теж.

Вона сіла за маленький столик біля клумби з лавандою.

Бариста приніс їй чашку капучино.

— Від Максима.

На пінці було намальоване маленьке сердечко.

Максим провів рукою по струнах.

Навколо запанувала тиша.

Він заплющив очі й почав співати.

«Пісня мого серця»

Куплет 1

Я хочу танцювати з тобою

Під музику ночі й зірок.

Мене зачаруєш своєю красою —

Зроби до мене перший крок.

Приспів

Я буду поруч, поруч з тобою

В цю ніч, де сяє зорепад.

Танцюють у небі тисячі зірок,

Даруючи серцю ніжний лад.

А наші серця

У тиші співають.

Мов зорі небесні

Любов запалюють.

Подаруй мені танець

Під зоряним небом.

Моє серце палає

Любов'ю до тебе.

Коли моє серце

Лиш вчиться кохати,

Я мрію з тобою

В цю ніч танцювати.

Куплет 2

У зоряну ніч співають серця,

Любов нас у танці навіки єднає.

Зорями світяться тихі небеса,

Моє серце у тиші тебе пізнає.

Коли стихли останні акорди, над вулицею запанувала тиша.

А потім пролунали щирі оплески.

Максим подякував легким нахилом голови, але його погляд шукав лише одну людину.

Ксенію.

Вона сиділа, не відводячи очей.

— Це... ваша пісня? — тихо запитала вона, коли люди почали розходитися.

— Так.

— Вона дуже красива.

Максим трохи ніяково всміхнувся.

— Я написав її давно. Але сьогодні вперше відчув, що вона звучить саме так, як повинна.

Ксенія подивилася на зоряне небо.

— Знаєте... коли ви співали, мені здалося, ніби весь Львів на мить завмер.

Максим засміявся.

— А мені здалося, що я співав лише для однієї людини.

Вона опустила очі, приховуючи усмішку.

Легкий вітер торкнувся сторінок книги, яку Ксенія тримала в руках.

Між ними лежала закладка.

Максим помітив її.

— Це теж ваш вірш?

— Так.

Вона простягнула йому закладку.

— Тоді... обмін?

Максим здивовано підняв брови.

— Ви залишаєте мені свій вірш, а я подарую вам слова своєї пісні.

Ксенія кивнула.

— Домовилися.

Того вечора вони вперше обмінялися не просто папером із написаними словами.

Вони обмінялися частинками своїх сердець.

І жоден із них ще не здогадувався, що це лише початок історії, у якій поезія й музика навчаться звучати в унісон.