Розділ 2 : Аромат Кориці

Ранкова метушня у книгарні поступово стихла.

Ксенія вже розставила нові книги на полицях, протерла дерев'яний прилавок і відчинила навстіж вікно. До приміщення одразу увірвався легкий літній вітерець, принісши із собою аромат свіжозмеленої кави.

Вона усміхнулася.

— Знову варить свою фірмову...

Не минуло й години після їхнього знайомства, а вона вже впізнавала запах кави з маленької кав'ярні навпроти.

За вікном Максим саме розставляв столики на терасі. Час від часу він підводив погляд на книгарню, ніби сподіваючись знову побачити дівчину, яка писала вірші.

Їхні очі зустрілися.

Вони одночасно усміхнулися.

Максим трохи ніяково підняв паперовий стаканчик із кавою, ніби вітаючись.

Ксенія тихо засміялася й помахала рукою у відповідь.

---

Опівдні двері книгарні тихенько задзвонили.

На порозі стояв Максим.

У руках він тримав дві чашки кави.

— Сподіваюся... я не відволікаю?

— Зовсім ні.

Він поставив чашки на прилавок.

— Це... подяка за те, що сьогодні ви дозволили мені торкнутися ваших книг.

Ксенія всміхнулася.

— А я вже думала, що це випадкова зустріч.

— Випадковою вона була лише спочатку.

Запала тиша.

Не незручна.

Тепла.

Саме така, у якій не потрібно шукати слова.

Максим повільно ковзнув поглядом по книжкових полицях.

— Тут неймовірно затишно.

— Це мій маленький світ.

— А можна... зазирнути до нього?

Ксенія кивнула.

Він неквапливо проходив між полицями, уважно розглядаючи книги. Біля однієї з них зупинився.

— Ви справді прочитали їх усі?

— Майже.

— А яку книгу ви перечитували найбільше?

Ксенія замислилася.

— Ту, яку ще не написала.

Максим усміхнувся.

— Тоді обіцяйте, що одного дня вона стоятиме ось тут.

Він легенько торкнувся порожнього місця на верхній полиці.

Ксенія подивилася туди й тихо відповіла:

— Домовилися.

Вона ще не знала, що ці слова стануть її найбільшою мрією.

---

Коли Максим уже виходив із книгарні, він обернувся.

— До речі...

— Так?

— Сьогодні ввечері я граю на гітарі біля кав'ярні.

Якщо захочете...

Заходьте.

Він не договорив.

Лише усміхнувся й зачинив за собою двері.

Ксенія ще довго дивилася йому вслід.

Потім опустила погляд на чашку.

На кришці акуратним почерком було написано лише два слова:

«Для поетеси.»