V. Дудка знає, нащо грає

Усі мешканці зони Контактного екопарку, через яку мандрували шукачі щастя, були дуже заклопотаними.

Південно-африканські свинки ремонтували солярій.

Козлики і барани сушили духмяне сіно.

Дикобрази ділилися з їжаками досвідом використання колючих голок, якими можна було відлякувати нападника у час небезпеки.

Одним словом, нудьга неймовірна.

Та ось дихнув вітерець. Приніс веселий сміх та безтурботний гомін із території, заселеної екзотичними тваринами. Тому Краш, підхопивши Крисю, додав ходу. Він так поспішав на звуки нестримної радості, що вирішив скоротити дорогу і звернув зі стежини.

Джмелі та бджілки, щоб не бути травмованими під лапами нахаби, мусили перервати відповідальний процесс збору солодкого нектару із розквітлої лугової шавлії. Вони піднімалися роями над головою пухнастика, а один із особливо невдоволених шершнів таки вжалив звірка:

‒ На тобі, щоб надалі знав!

Але Краш уваги на те не звернув. Навіть не ойкнув! Його турбувала перепона на шляху до омріяного раю ‒ ґрати до недосяжного неба!

Однак височенний паркан із переплетених металевих прутів несподівано піднявся перед самісіньким носом пухнастика. Коли ж він без проблем проскочив під ним, безшумно опустився на землю.

Краш аж присвиснув від захоплення та подиву.

‒ Ти це бачила? ‒ запитав Крисю. ‒ Якби хто розповів, то й не повірив би!

Мишка була вражена не меншою мірою, але вдала, що подібне з нею трапляється мало не щодня. Вона вислизнула із лапок єнота, поправила чубчик на голові:

‒ Щастя знає, кого шукає!

Крися, не втомлена дорогою, повела перед.