Берегова зона озера зеленіла різнотрав'ям. Кози, вівці, віслюки і поні уже інспектували смакові якості екологічно чистої продукції. Зрідка вони сторожко озиралися, але за мить знову дегустували конюшину та деревій, тимофіївку та волошки.
Як виявилося, заважали їм кролики. У заростях пирію зайцеподібні влаштували військові навчання. Вдаючи із себе хижих звірів, вони практикували вищий рівень маскування.
Досвідчені вояки вчили новобранців рити підземні нори; завдавати нападникові потужного удару задніми лапами, озброєними міцними кігтями; при виявленні небезпеки попереджати родичів, барабанячи передніми лапами об землю чи дерево.
Оскільки кролячі очі влаштовані дуже незвично, ці створіння можуть бачити навіть те, що діється позаду них. І треба віддати належне молодим строковикам кролячої армії. Вони зустріли Краша та Крисю таким барабанним боєм, що звістка про прибуття непроханих гостей облетіла усе кроляче королівство.
Кролик з найдовшими вухами, певно найстарший за званням, перегородив вхід до підземного міста:
‒ Увага! Об'єкт перебуває під постійною охороною. Назвіть пароль!
Крашу так сподобалася ця нова для нього гра, що він не втримався від захоплення.
‒ Ух ти! ‒ видихнув він.
І величезна армія стрибунів дружним «Ура!» відреагувала на випадково вгаданий код доступу до їхніх володінь.
Стадо стрибунів розкрило обійми перед прибулими.
За планом проведення військового збору саме зараз мали відбутися змагання зі стрибків. Гостей запросили до глядацьких трибун і запропонували місця у найпершому ряду.
Крися, аби не виглядати гірше за місцевих панянок, зав'язала хвостик бантиком. Краш і собі пригладив шерсть на голові, а потім зосередився на спогляданні. Вирішив уболівати за кроля-командира, тому свистів і тупав лапами, підтримував легкоатлета голосними вигуками:
‒ Давай-давай-давай, косоокий!
І той давав: у довжину стрибнув на відстань до трьох метрів, у висоту ‒ майже півтора! Ясно, командир має бути найкращим!
Переможця відзначили величезним пучком моркви і перейшли до бігових доріжок.
Крашу дуже кортіло взяти участь у спортивному забігу. Але тут на нього чекала невдача. Кролики, навіть недосвідчені, розвивали швидкість до п'ятидесяти п'яти кілометрів за годину! Єнотик мусив визнати поразку…
Аби реабілітуватися, продемонстрував свої вміння на канаті і вправно спустився з нього униз головою.
‒ Хочете, і вас навчу, ‒ запропонував громаді.
Стара поважна кролиця категорично була протии:
‒ Не бачимо у цих вправах ні найменшої користі. Одна небезпека.
‒ «Вправи в лазанні – ефективний засіб для розвитку сили і координаційних здібностей,» ‒ згадав Краш з колись прочитаного.
‒ Ні, нам таке аж ніяк не підходить. Зайця, чи то пак кроля, ноги годують, ‒ завершив дебати верховнокомандуючий.
І військо взялося до стройової підготовки. Спочатку марширували, потім тренувалися у поворотах… Краш і собі тупцяв, збиваючи лапами куряву, та приглядаючи, щоб часом ніхто не наступив на Крисю.
Потім кроляча колона так довго вправлялася у виконанні команд «Кроком руш!», «На місці стій!», що Краш знудився від цього одноманіття. Хіба про такі веселощі він мріяв? Крися теж смикала його за рукав, мовляв, чи не час нам у дорогу?
Улучивши слушний момент, Краш звернувся до громади:
‒ Ваш досвід військової підготовки вартий глибокого вивчення. Однак за браком часу ми вимушені залишити ваше королівство.
‒ Надіюсь, ви не до володарів кісток мандруєте? ‒ поцікавився воєначальник, вказуючи лапою на схід. ‒ Я б нікому не радив рушати у напрямку володінь великих кішок і вовків.
‒ О, ні в якому разі. Нам у пртилежну сторону, ‒ поспішила запевнити Крися.
Їй аж ніяк не хотілося спілкуватися з котами, чи то малими домашніми, чи їх великими родичами ‒ тиграми, рисями, гепардами та їм подібними. Від згадки про них у неї навіть бантик розв'язався…
‒ Ми відважні, а сміливому, як кажуть, і море по коліна. То ж коли що, кличте на допомогу! ‒ після слів прощання та обіймів промовив довговухий полководець.
Краш, звичайно, подякував. Крися послала всім повітряний поцілунок.
Кролики повернулися до виконання складеного штабом плану бойової підготовки.