ІІ. У всякої пташки свої замашки

Лишенько, що там діялося!

Півні, встромивши у свої хвости різнокольорові пір'їни, набирали повні груди повітря і змагалися у силі голосу. Крися сприйняла їхнє голосне кукурікання як вітання і мало не поплатилася за це життям: товстелезна курка ледве не проковтнула її цілком! Краш вчасно помітив небезпеку і встиг накрити дівчинку своїми проворними лапками, перш ніж голошия птаха дотяглася до неї своїм дзьобом.

Курка, роздивившись, чим саме мало не поснідала, повернула на бік голову, винувато блимнула жовтим оком:

‒ Не тримайте на мене зла, будь ласка. Я, коли сплю, менше їм. А вдень таке зі мною діється, втриматися не можу ‒ ковтаю все, що бачу, ‒ і погналася за якоюсь мухою.

Краш, про всяк випадок тримаючи Крисю у лапках, відійшов подалі від курника. Хотів було уже й на землю її опустити, але сіренька так налякалася гарячого, що й на холодне тепер дмухала: неподалік у голубій водоймі помітила водоплавних. Качки та гуси проводили водні процедури, але Крися заявила:

‒ Мало що може прийти в голову он тому гусаку. Бач, як величається! Десь, видно, і ласти червоні поцупив для більшого страху. А на носі, глянь, яку ґулю набив. Видно, що розбійник.

Гусак теж звернув увагу на прибулих. Галантно шаркнув правою лапою:

‒ Пташиного молока не бажаєте?

‒ Ні-ні, дякуємо, ‒ поспішила запевнити мишка, і Краш мусив іти далі.

‒ Птах щастя у цім озері не хлюпається, ‒ пояснив коротко.