І. Ох вмикає зелене світло

І

Єнот Краш ‒ улюбленець родини. Та хіба тільки родини? Усього екопарку! Такого чистунчика, як він, ще пошукати треба! Відвідувачі, дивні такі істоти, годинами милуються, як він вправно відкриває кран, наповнює басейн водою і разом із мамою пере свої футболки та носові хустинки.

Люди, особливо діти, люблять пригощати смугастого полоскуна різними смаколиками, але без ритуального обмивання він нізащо не куштуватиме тих гостинців. За трапезу Краш візьметься лише тоді, коли відмиє овоч чи фрукт до дзеркального блиску.

Батьки дуже люблять пухнастика. І гордяться синочком. Та не через його вправні лапки, бо що з того полоскання? Усі до нього здатні. А от розвинути швидкість до двадцяти чотирьох кілометрів за годину під час забігу чи сповзти з дерева вниз головою швидше за всіх ‒ це уже досягнення!

А ще, за словами діда ‒ дуже мудрого і поважного єнота, Краш надзвичайно здібний і допитливий. Завдяки розвиненому інтелекту він ‒ найуспішніший серед однолітків. До того ж має прекрасний музичний слух і може відтворювати до п'ятидесяти різних звуків. Звірок із смугастим хвостом уміє мурчати, гарчати, шипіти і навіть іржати!

У полоскуна є подружка. І не дивуйтеся, що вона ‒ мишка-сіроманка. Просто Крися, як і Краш, наділена незвичайними рецепторами. Завдяки їм обидвоє можуть орієнтуватися у просторі навіть із зав'язаними очима. От і бавляться поночі, влаштовуючи справжні бешкети.

Учора, наприклад, працівники екопарку прикрасили ігровий майданчик новими колодами, і ці тварини стрибали на них у вечірніх сутінках до самісінької ночі!

Втомлені усілися на ту ж, уже свою, колоду.

Довго вдивлялися у зоряне небо. Шукали Велику і Малу Ведмедицю, сузір'я Лева і Рака, стежили за траєкторіями падаючих зірок і подумки загадували бажання.

Спостерігаючи за небесним явищем, Краш зізнався подружці:

‒ Мені подобається жити у нашому вольєрі, але дуже набридла таткова школа з безкінечними уроками і практичні заняття з мамою страшенно надокучили… Не матиму я тут щастя…

‒ Ти це серйозно? ‒ метляючи лапками, запитала Крися.

‒ Мені не до жартів, ‒ тяжко зітхнув смугастий. ‒ Я б усе віддав, щоб змінити це місце проживання на якесь веселіше.

Чорні намистинки очей дівчинки на коротку мить здивовано блимнули, потім сховалися під повіками. Крися замислилася та так, що мало не заснула. Прокинулася від легенького штурханця під бік:

‒ Ти що, спиш?

‒ Таке скажеш. Думаю, ‒ образилася мишка.

‒ І що придумала?

‒ Ще нічого.

‒ Ох-хо-хох! І я нічого, ‒ зітхнув Краш.

І цього короткого «ох» було достатньо, аби з колоди на світ білий не вискочив справжній зеленобородий Ох, який мусив тисячоліттями чекати на цей щасливий поклик. Від тривалого перебування у колоді він, бідний, ледве розігнувся, але випрмінював таку радість, що здавалося, над його головою сяє німб святого великомученика.

Зеленобородий чоловічок чхнув, прокашлявся і схилився у низькому поклоні:

‒ Дякую, що згадали, вельмишановні. А то сиджу в цій колоді, мало мурахи не загризли. У знак подяки за порятунок допоможу вам у вашому намірі знайти щось веселіше. Можете йти чи їхати, куди душа забажає. Всі двері перед вами віднині відкриті.

‒ А батьки? Вони ж відразу всіх на ноги піднімуть! ‒ засумнівався Краш.

‒ Я подбаю про те, щоб вони цим не переймалися. Тому ідіть хоч на край світу. Захочете повернутися, будь ласка, на все ваша воля, ‒ почухав бороду Ох. ‒ Ну, а я до лісу. Прощавайте, не поминайте лихом.

І чаклун зник, мов і не було. Тільки клапоть моху залишився на тому місці, де він тільки що чхав і кашляв.

Малі перезирнулися і. не змовляючись, гайнули через увесь майданчик перевіряти вхід ‒ відкритий чи закритий?

Навісний замок, як і належить, був на місці, але двері якимось дивом піднялися разом із ним у повітря, мов якась невидима сила заволоділа ними, і звірята вискочили у зону Контактного зоопарку.