Марсель

Темне волосся, мускулистий, з шрамами на лиці – це все він, Жоффруа де Руан – магістр Діжонського ордену тамплієрів: - А ось і наш гість! – радісно викрикнув монах, магістру було років за сорок, в той час як Ґі прожив всього двадцять. – Я щось не зрозумів, чому цей чоловік з нами? Ви ж вбили його тамплієрів. – здивовано промовив юнак, він зовсім не міг зрозуміти чому він тут і що відбувається, три ворога зустрілись в одній кімнаті і всі дружньої думки про один одного. – Хлопче, я восьмий рік магістр, до цього я був другом для Карла, тепер вони працюють на мене, захищаючи християн. – відповів він. – А з тамплієрамм що? – знову запитав він. – Чудодійний газ привезений з далекої Індії, в нього є здатність діяти на людей. – відповів тамплієр. – Яким чином він діє? – запитав хлопець і на кінець зайшов в кімнату. Карл де Бурбон зачинив двері і сів за стіл біля каміну. -  Не переживай юначе, я своїх лицарів не вбиваю, може я цим і кращий за Жерара, Великого Магістра Тамплієрів. – промовив лицар ордену і сів за стіл. – Добре друзі, якщо всі питання вирішені... – Карл не договорив як його перебив один з братства Христа. – Карл, французька гвардія! – чоловік швидко встав і підійшов до вікна, що б поглядіти на вулицю. Десяток вершників з гвардії короля Філіпа Капетинга стояли на площі. – Жоффруа, ховайся! – Ґі стояв як недоумок, звісно ж його в лице ніхто не знав, думав він, але ім’я його було відоме всім хто в Єрусалимі. Магістр поспішив і перебрався в сусідню кімнату. – Ґі, за мною. – сказав Карл і відкрив двері. – Що відбувається? – запитав юнак. – Нас знайшли, перший раз за всю історію, наше братство існує з 1127 року від Різдва Христового. – промовив голова братства і підійшов до лицарів, - Доброго дня, чого вам заманеться? – запитав він. – Покиньте територію з миром і ми вас пожаліємо. – сказав гвардієць. – А я вам кажу, їдьте з миром. – промовив Карл. Ґі стояв збоку, йому було страшно, так як він спільник банди і якщо буде битва, то вони програють і їх повісять. – У вас немає вибору, як я бачу вас не більше двохсот. – сказав лицар. – Вибір є завжди, я кажу вам, дякую що навідали. – промовив голова і протягнув руку. – Добре, ми поїдемо, прощавайте. За мною! – сказав гвардієць і розвернув лицарів, вони виїхали через ворота і пропали за густими хащами лісу. – Добре, сьогодні Бог змилувався, але більше спокушати його не можна, йдемо Ґі. – чоловіки повернулись в будинок і сіли за стіл, магістр вийшов з сусідньої кімнати і розмова продовжилась: - Що вони хотіли? – запитав Жоффруа. – Ми покинемо територію наступного тижня, зараз Ґі візьме п’ятеро наших і вирушить в Марсель. – сказав Карл і сів біля каміна. – Навіщо мені в Марсель? – запитав юнак і вилупив очі нічого не розуміючи. – Ти поїдеш в герцогство Прованс, в Марсель і наймеш десять кораблів, через тиждень двісті воїнів прибудуть до тебе, а далі я продовжу командування. – Карл відійшов від каміна і сів за стіл, в двері зайшов кухар і приніс обід. – Тепер я зрозумів. – сказав Ґі і взяв порцію м’яса з хлібом. – Тамплієри дадуть вам грошей і доправлять вас до міста, - сказав Жоффруа і вкусив курячу ляшку. Лицарі ще обговорювали план поїздки, поки не настав вечір. Потроху почало темніти, стало прохолодно, одинокий вовк завив десь в лісі, птахи летіли в теплі краї, а вітер видавав звуки колихаючи листя.
Настав ранок, півні вже давно заспівали, а Ґі взяв п’ятьох з братства, що б вирушати в Діжон. Один з них – це Гастон, він з бідної родини свинаря, його прадід вирощував свиней, дід вирощував свиней, батько вирощував свиней, а старший брат допомагає батькові вирощувати свиней. Гастон не дуже вправно володіє мечем, але в стрільбі з лука йому немає рівних, браконьєр з трьохлітнім стажем, його зловили охоронці королівського лісу, але він попросив помилування за службу в ордені тамплієрів. Звісно ж його відправили в Діжон, а Жоффруа віддав хлопця в братство, зараз Гастону двадцять три роки. Бернар де Савойя – другий помічник Карла де Бурбон, він бастард, його вчили битися і командувати військами ще змалку, проте полководець з нього нікудишній, що не скажеш про Ґі. Хлопцю дев’ятнадцять років і він лицар. В Бернара колись була кохана дівчина, дуже красива, ім’я він нікому не розповідає, її віддали заміж за одного з баронів герцогства Аквитанія, тоді він повністю посвятив своє життя Богу і братство знайшло його. Жослен – старший син коваля в Діжоні, йому двадцять два роки, сильний і витривалий, замість меча носить булаву, темноволосий і з кривим носом. Карл два роки назад прийшов до нього в кузню що б купити меч, тоді Жослен вирішив викувати найкращий меч, так його і заманили в братство. Карломан Каролінг – його предок був імператором Франкської імперії, його назвали так в честь короля Західного королівства Франків, так колись називали Францію, але франки дуже багато перейняли латинських традицій і вченні почали називати їх французами. Давно минула епоха Каролінгів, але вони залишили великий слід в історії. Нинішній Карломан Каролінг – воїн братства, він любитель вбивати, дуже вправно володіє верховою їздою. Йому вісімнадцять років, але він вбив вже більше ніж Ґі. Юнак дуже старанно вивчає Святе Письмо і готується до Царства Небесного, кажуть в Єрусалимі він зможе спокутати всі свої гріхи, через це братство і знайшло його. Фрідріх фон Штауфхен – цей німець так як і Ґі воював в другому хрестовому поході, звісно він не захищав Єрусалим від Саладіна, але побував в самому пеклі битви і був взятий в полон. Недавно він повернувся і вступив в братство, йому двадцять п’ять років, світловолосий і сильний лицар як кожний німець. Шестеро юнаків сіли на коней, ворота вже відкрили, а золото було прикріплене до сідла: - Рушаймо! – крикнув Ґі і його кінь зробив перший крок. Через паро хвилин їзди вони здалека побачили тамплієрів. – Це напевно ескорт, - промовив Жослен, двоє лицарів червоного хреста впевнено їхали навпроти. – Доброго ранку, бароне, мене зовуть Ніколя, а мого друга Крістоф, ми будемо вести вас до Марселя, - промовив тамплієр і розвернув коня. – Добре, з такою підтримкою нас ні релігія ні закон не зачепить. – лицарі вирушили далі. На кінець вони виїхали хащі і їхали нормальною дорогою, прямо в Діжон. Сонце ще гріло так, що було тепло, але вночі вже бувало прохолодно: - Нічого, через тиждень будемо в Палестині, там дуже тепло, - сказав Ґі і вирвався в перед. – А навіщо нам в Палестину? – запитав Карломан. – Там залишились незакінчені справи, - відповів Фрідріх і пришвидшився, що б не відставати від начальника подорожі. – Доганяйте хлопці, я збираюсь сьогодні виспатись в таверні «Ламур»! – крикнув Ґі і юнаки вистроївшись в  колону пришвидшились. 
Під вечір лицарі вже опинились в таверні, вони попили вина і зняли вісім кімнат: - А ким ти був в Єрусалимі? – запитав Гастон в Ґі. – Я був меншим сином барона, найбагатшим чоловіком в Палестині, воював на Рогах Хаттіна і захищав Єрусалим від Салах-Ад-Діна, - відповів він і пішов спати. Настав ранок, лицарі знову зібрались і вирушили в дорогу. Знову осінній туман застав їх, видно було тільки паро десятків метрів землі перед собою, а далі вже сіра стіна: - Один вчений казав, що туман – це хмара, яка опускається зранку на землю і орошає її, - сказав юнак. – Не мели дурниць Бернаре, ті вчені – це слуги сатани, постійно щось придумають. – відповів Жослен. – Я так саме казав йому, перед тим як його мали спалити на кострі, він попросив мене, що б я заховав його книги і досліди. – промовив Бернар. – А що написано в книгах? А то я не вмію читати. – сказав він. – Той чоловік напевно був одержимий дияволом, він написав про якесь тертя і «електркриктку» і про те що залізо проводить ту елек..., елект..., ну ти зрозумів. Якийсь дурень він, працював незрозуміло над чим і помер, а я ще й спалив ті книги. – сказав хлопець. – Так, дійсно дурень! – промовив Жослен, лицарі продовжували шлях, сонце вже було високо в небі, а туман розійшовся. 
На кінець Марсель, велике прибережне місто на Півдні Франції в герцогстві Прованс, стільки кораблів причалювало в його портах, давно вже люди не пили вина, яке робив брат Ґі – Баліан де Франс. Тамплієри повернулись назад до Діжону, а шестеро лицарів зупинились в таверні біля моря...