Орден

Магістр зайшов у кімнату і став біля круглого столу, Ґі подумав що цей чоловік справді може вплинути на Папу Римського, але потім зрозумів що він всього лиш його іграшка, яка виконує накази: - Твоя ціна. – сказав монах. – Я велика людина. – сказав юнак. – Хто? Я ні разу не бачив такого герба, який в тебе на щиті і на сюрко. – промовив чоловік, повітря в кімнаті наче закінчилось, Ґі стояв за столом навпроти магістра, сьогоднішній день міг повернути йому тисячу золотих і дати ще більше грошей, але він боявся втратити цей шанс, сказавши щось лишнє, те що не сподобається Папі. – Я просто добрий чоловік, який в потрібний час з’явився у вас під брамою і з потрібною інформацією для вас, даю слово, сьогодні ваше життя зміниться на краще! – промовив дворянин. – Я дам тобі п'ятсот золотих за цю цінну інформацію, зелене братство постійно грабує нас і вбиває тих, хто їм не подобається, кожного дня вони крадуть більше двохсот золотих. Вчора одного вбивцю майже впіймали, але хтось з лицарів завадив, він вбив п’ятьох. За його голову король Філіп дає п’ятдесят срібняків. – сказав магістр і підійшов до каміну. – Ці тварюки вкрали в мене тисячу золотих, а головне сказали що б я запалив свічку в вашій башті, тоді вони мене знайдуть. – промовив Ґі. – Так чого ти чекаєш? – розвернувшись, що б подивитись в очі він промовив. – Я чекаю темноти.
Нарешті настала глибока ніч, легенький вітерець обдував штори з вікон,  де-не-де проходили вартові з каганцями. Повна тиша, тільки один пес гавкав на сусідній вулиці і здалека були чутні звуки арфи.  Свічка була запалена і стояла на своїм місці: - Брати, я боюсь, а якщо їх більше тридцяти? – промовив сержант. Чотирнадцять тамплієрів сиділи в будинку навпроти башти вичікуючи зелених. Ґі стояв біля брами, ворога ловили на живця, його рука лежала на руків’ї меча, а другою він тримав уздечко, що б зразу піти в погоню за розбійниками. – Тихо Гріф, з нами Бог. – промовив тамплієр. – Хтось іде, приготуйтесь, - лицарі потихеньку почали витягувати мечі. Чоловік в чорному підійшов до Ґі і передав якусь ткань: - Що це? Що це за знак? – чоловік розтворився в темноті і настала повна тиша. На тканині був знак хреста в трикутнику. Юнак зрозумів що чекати на братство вже немає сенсу і вирішив зайти в будинок: - Брати! Можете виходити, мені передали якусь тканину! – дивно, але ніхто у відповідь навіть не пчихнув, повна тиша наступила і в цьому будинку. Лицар запалив каганець і підсвітив місце засідки: - Чотирнадцять. Як вони встигли так швидко? – запитав він сам в себе, вийшовши з будинку він сів на коня і помчав з Діжона. Мішечок з монетами вже був при ньому. Місяць ще було видно як він виїхав з Діжона, він поїхав на Північ, до Росою, як не дивно, в цьому місті частіше за все зупинялись подорожуючі, які прямували в Париж. 
Настав ранок, Ґі був близько біля міста Труа, густий туман зійшов на майже жовті ліси і окутав ще зелену травичку своєю сирістю. Вересень – прекрасний місяць, надворі ще тепло, сонячні промені максимально обігрівають землю, поля зайняті людьми, а сади пустіють: - Який дивний звук. Немов хтось вийняв меча з піхви і прямує до мене, - сказав пошепки лицар і продовжив шлях. Як тільки він проскакав декілька метрів, з кущів вирвався вершник в зеленому, він прямував прямо в Ґі, з мечем і криками. Юнак швидко вирвавши меча відбив атаку розбійника, але не втримався і через декілька секунд опинився в багні: - Вставай зрадник! – крикнув хтось, хлопець відкрив очі і побачив над собою три меча, зелені чоловічки взяли його в полон, вдруге. – Я не зрадник, це ви зрадники, ви вкрали в мене тисячу золотих... – Ґі не закінчив говорити як його перебив один з розбійників. – Лови свої гроші, - тяжкий мішечок впав йому прямо на легені, - І все ж таки, чому ти пішов до тамплієрів, ми ж сказали тобі, що б ти поставив свічку, коли тобі щось треба буде! – сказав один з них, юнак віддихався, йому допомогли підвестися. – Що зі мною зроблять? – запитав лицар. – Ми тебе помилуємо... – Ґі перебив його. – Це добре. – він продовжив. – Після того як ти допоможеш нам, мене звуть Карл де Бурбон і я лицар. – промовив чоловік в зеленому. – Лицар-розбійник! – відповів юнак. – Ти все таки не повірив, як і учні Ісуса, добре, доведеться тобі показати. – зелені чоловіки сіли на коней і помчали назад по дорозі, Ґі поїхав за ними. – Ти звідки взявся? Я тебе раніше не бачив в Діжоні. – запитав чоловік. – Я вже казав одному з ваших, я з Єрусалиму, барон Франса після смерті мого брата. – сказав юнак. – А чому твій брат помер? – запитав інший. – Битва на Рогах Хаттіна. – відповів хлопець. – А ти впевнений? Я думав барон Франса повернувся в свої володіння. – промовив чоловік. – Як це? Нас паро сотень вирвалось звідти. – запитав юнак. – Лист Папі Римському, від Баліана д’Ібеліна. – Карл де Бурбон передав йому листа, печатка була поламана. – Але як ви його дістали? – запитав він, його лице показувало подив. – Мауз фон Баден – німець, один з наших. Він проник в Рим, в папських покоях шукав документи орденів, але там їх не було, то ж він взяв паро листів з Єрусалиму, двоє з них про твою сім’ю. – промовив розбійник. – А інший який? – запитав Ґі. – Інший про твого родича, який захистив людей в Єрусалимі. – відповів Карл. – Так це ж я, я і Баліан вирвались з Хаттіна і захищали Єрусалим. – сказав лицар. – Я не знав, там сказано «де Франс і я захистили Єрусалим і здали його Саладіну, мій помічник повернувся у Францію...»,  тримай свої листи, далі сам дочитаєш. – відповів чоловік. Поки вони говорили, то й до табору доїхали, в густих хащах стояли дерев’яні вежі, навколо табору стояв частокіл, а на воротах були повішані зелені банери з білою зіркою: - Ось він, форт «bonté», зараз ти зустрінешся з нашим другом і він все розкаже. – лицарі злізли з коней і попрямували до воріт. – Відкривай Ярвік, свої прийшли. – радісно сказав Карл. – Слухаюсь друже, друг вже чекає вас. – відповів хлопець, ворота відкрились, конюхи одразу ж взяли коней і повели в конюшні, а четверо чоловіків попрямували в дім що стояв в центрі. Людей в зеленому було більше сотні, дехто з них кував мечі, хтось броню, конюхи чистили стайні, багато хто тренувався фехтуванню і стрільбі з лука, кухари готували їжу на обід: - Що таке Ґі? – запитав де Бурбон. – Скільки вас? – юнак ввійшов в дерев’яний будинок разом з Карлом, інші ж двоє залишились надворі. – Нас більше як двісті, це тільки в Бургундії. – відповів він. – А що ж значить зірка на вашому прапорі? – запитав барон. – Те і значить, що ми служимо Богові і нікому більше. – відповів Карл і зупинився біля дверей в кімнату голови банди. – Чому ви всіх грабуєте? – запитав юнак. – А зараз ти все зрозумієш. – відповів чоловік і відкрив двері в кімнату. – Знову він! – крикнув здивовано Ґі де Франс.