Початок шляху

- Навіщо вам тисячу злотих? – прозвучав голос з кінця кімнати. – Я Ґі де Франс, можливо ви чули такого? – юнак склав руки разом, наче злий геній, - Я потребую повернення своїх маєтків на Святій Землі, - промовив він і підійшов ближче. – Так, так, значить це ви той самий винороб? - промовив чоловік і підвівся зі свого стільчика. – Ні, ні, виноробом був мій батько і старший брат, але вони всі мертві, а я законний спадкоємець, - хлопець підійшов ближче, що б вклонитись, - Барон Франса – Ґі де Франс! – з усмішкою він вклонився. – Добре, але чому ж тоді ви не в благородному вбранні дворянина, але в брудній кольчузі, з мечем в піхві і щитом на спині? – лихвар засміявся, а Ґі дістав щит, що б показати його. – Ось, білий сокіл на синьому тлі! Я думаю тепер ви задоволені? – крикнув барон. – Що це значить? Ви прийшли в мій дім і кидаєте порожні погрози?  - Обурено запитав чоловік. – Ні, я показую вам герб мого дому, я Ґі де Франс, а брудний, тому що я бився на Рогах Хаттіна, нас тоді добре побило, тільки я, барон д’Ібелін і паро моїх лицарів змогли вирватись з того кільця, ми були виснажені, обезводнені, а сарацини ще й підпалили чагарники, це було пекло! Гірше всього те, що ми повернулись в Єрусалим і боролись за нього, я втратив всіх своїх лицарів за одну неділю! Тепер Баліан ввійде в історію як «Баліан д’Ібелін – Захисник Єрусалиму і Гробу Господнього», а я зі своїми лицарями втону в його славі, його будуть оспівувати, а я вмру і про мене навіть ніхто не дізнається!  - Ґі кинув щит на підлогу і підійшов ще ближче. – Добре, я вам вірю, але навіщо вам тисячу золотих? – спокійно запитав він. – В Єрусалимі в мене була сотня лицарів, майже п’ятдесят акрів виноградників і п’ять винокурень, якщо я повернусь туди і заберу все моє, я поверну вам в два рази більше. Свята Земля дала моєму домові велике багатство. Бідні брати Соломона награбували на мільйон золотих, звісно ж я заробив менше, але я зможу продати все за добрих двадцять тисяч золотих. А для цього мені треба тисяча, що б переправити дві сотні чоловік через Середземне море в Палестину. – сказав Ґі. – Добре, будуть вам ваші монети. – Ґі покинув дім лихваря з щасливим і брудним лицем, його життя наче почалось знову. Лицар вийшов на площу, що б почути вісті з Палестини, там стояли менш багаті лихварі, міська сторожа підтримувала спокій між євреями, та французькими міщанами, продавці торгували, а люди ходили і шукали де дешевше, тут немов блискавка появляються вершники в білому, коли один з них злазить з коня, зразу стає зрозуміло що це тамплієрські виродки: - Ей ти! Стій! – викрикнув той що на коні, другий ж обнажив меча і зразу ж побіг в бік барона. – Що таке, що я зробив? – крикнув Ґі і дістав меча. – Геть з дороги недоумку, не заважай Богові вбивати своїх ворогів! – крикнув тамплієр і штовхнув юнака. Позаду стояв юнак років п’ятнадцяти, він був одягнений в зелений плащ з капюшоном, лице його закривала чорна маска, він одразу ж дістав дворучний меч і став в позу сокола, що італійською – «La posta di falcone». Почалася запекла дуель, простий люд почав тікати, а сторожа навіть не реагувала, тамплієрський вершник одразу ж поспішив  на поміч своєму товаришу. – Це так ти уважаєш Бога? – запитав Ґі в монаха. – Відійди, а то і тебе вб’ю! – крикнув лицар і рубанув мечем зверху, але впевнений блок таємного чоловіка зупинив удар. Як тільки почалась контратака, в бій вступив другий тамплієр, але вони не могли навіть доторкнутись юнака. Ґі вирішив допомогти і зненацька врізав мечем по нозі одному з них, після цього удару один із сторожі кудись побіг, а інший підмінив раненого тамплієра: - даремно ти хлопче вліз в нашу справу! – крикнув тамплієр. – Ти паскудо видаєш свої і папські вбивства за Божі, гори в пеклі! – крикнув лицар і сильним ударом зверху пробив оборону тамплієра, він впав мертвим, з його плеча текла кров, іншого ж монаха добив юнак в зеленому. Поки вони билися, з сусідньої вулиці прибігло троє воїнів з міської сторожі, вони були озброєні коп’ями: - Навіщо ви помагаєте тамплієрам! – крикнув Ґі і закрився щитом від удару. – Ти вбив двох тамплієрів! Вони вічні служителі Бога! – крикнув сторожовий. – А я і сам воював в Палестині! – відказав він і рубанув супротивника ранивши його в руку, хлопець в зеленому стояв і слухав все, що відбувалося, він не наносив ударів, а тільки захищався. – Хто ти такий і хто тебе навчив битися? – запитав сторожовий. – Я Ґі де Франс, барон Франса і васал Ґі де Лузіньяна! – погрозливо викрикнув він і заколов ворога, зі сторожи залишилось тільки троє, один з них був поранений. – Здавайтесь! – крикнув Ґі, але побачив як їх обходять з флангів свіжі лицарі тамплієри, тоді він вискакує на коня мертвого тамплієра і подає руку юнакові. Як тільки вони двоє опиняються на коні Ґі зразу ж рушає, але болт арбалета доганяє його плече і входить між ключицю. Того дня вони попрямували за місто, але на місці опинились аж коли стемніло. Таємний юнак завіз його в ліс біля Діжона, тут не пойми звідки вилізли ще з десяток таких як і він, лицар знепритомнів.

- Чоловіче, агов. – дворянин прокинувся від легких ударів по щоках, надворі вже світало, збоку тліли дрова від вчорашнього вогнища, а його плече було перемотане якоюсь білою ганчіркою і сильно боліло. – Де я? – запитав він, - хто ви такі? – зелені чоловічки складали намети і вішали на коней, їх всіх було з тридцять чоловік, в кожного по мечу з щитом, щит був пофарбований в зелений колір з білою зіркою. – Ти виручив Годфрі, ми служимо Ісусу Христу, Годфрі вбив Діжонського священника, він був п’яницею і служив грошам і Папі, а не Богові. Звісно ж це не сподобалось папі і його вірні пси-тамплієри вже тиждень переслідують нашого друга. – сказав чоловік. – Тепер зрозуміло, а я Ґі де Франс, барон Франса і захисник Єрусалиму, - промовив він. – А я бачу грішника, який не служить Богу, а тільки своїй гордині, запам’ятай одне! Бог ніколи і нікому не віддасть своєї слави, так що покайся поки не наблизилось пекло для тебе! – чоловік закінчив говорити і сів на коня, - Якщо тобі щось треба буде, ти візьми свічку і запали її після заходу сонця, після чого постав в найвищому вікні башти, де збираються тамплієри, ми тебе знайдемо, - після цього вершники зникли в гущі лісу, лицар одів кольчугу з сюрко, взяв меч, щит: - Дідько, де золото! Чортові розбійники збрехали мені! – Ґі розлючено запустив шолом в густі кущі і зразу ж пішов його шукати, так як зрозумів що наробив. – Добре що коня залишили, я ж знайду їх, я ж вб’ю їх всіх, всіх до одного! – він знову розлютившись запустив шолом, цього разу не дуже далеко, так що було видно де він впав.