Дорога до Аскалону

24 листопада 1188 рік, поблизу Аскалона. - Чому ми так довго їдемо? – запитав Гаред. – Тому що наші коні давно не їли і не пили, - відповів Філіп. – Ми ж вчора були в таверні – вони мають бути нагодовані, - сказав він. – Мають, але ж їдуть повільно, подивись – поселення, - сказав чоловік. – Ну і що, грошей у нас немає, тільки два кілограма в’яленого м’яса і вода, - промовив хлопець. – А навіщо нам гроші, коли у нас є мечі? – запитав Філіп і обнажив свою зброю. – Філіпе ти задумав лихе, мені не хочеться красти в селян, а якщо вони повстануть? – запитав Гаред. – Не повстануть, - сказав він і поскакав в село, - його кінь ледь їхав від виснаги. – Добре, я буду за тобою, пограбуємо дві хати і продовжимо шлях, - крикнув він і помчався за товаришем. Тимофій з Ґі все ближче підходили до Аскалону. В Єрусалимі вони купили ще одного коня, що б той віз сундук з золотом, родовий меч де Франс був у піхвах Ґі. - Тимофію, подивись туди – дім горить, - сказав юнак. – Напевно селяни святкують щось, тих мусульман ніколи не зрозумієш, язичники, - сказав він доїдаючи свій кусок м’яса. – Та ні, там дім горить, і я читав Коран, в них немає обрядів з вогнем, будь тут, я зараз повернусь, - сказав Ґі дістаючи меч. – Не знаю що ти там побачив, але я послухаю тебе, - відповів хлопець, Ґі галопом погнався в село надіючись на краще. Тим часом в селі: розбійники забрали в селян їжу і гроші і поклали на коней. - Філіпе, до нас наближається вершник, - сказав Гаред. – Який герб? – запитав Філіп відкриваючи сундук старости. – Білий сокіл на синьому тлі – думаю де Франс, - відповів він. Гаред стояв на дворі біля коней і говорив з Філіпом через вікно. - Як це, Баліан де Франс загинув захищаючи свій замок, - сказав розбійник. – Не знаю хто там загинув, але він вже за п’ятдесят метрів від мене, виходь скоріш, - сказав Гаред і обнажив піхви. – Не бійся, він один: з двома не справиться, - сказав Філіп і вийшов на двір готовий до бою. Прозвучав звук клинків, Ґі замітив мертвих селян біля двох домівок. - Що це ви в село прийшли? – крикнув лицар і замахнувся на Гареда, але той успішно блокував. – А тобі що до того! – крикнув Філіп і вибив щит з рук Ґі, але той швидко дістав ніж і проткнув йому ребро. – Ні, що ти наробив! – скрикнув Гаред і порізав руку Ґі – лицар упав під натиском меча. – Здавайся Баліане! – меч Гареда був перед очима лежачого Ґі, Філіп стікав кров’ю позаду розбійника. – Чому я маю здаватись, у тебе не хватить духу що б вбити мене! – сказав лицар. – Це мені не вистачить сміливості? – Гаред замахнувся і впав на землю, по заду нього стояв селянин з лопатою. – Дякую вам, юначе. – сказав чоловік. – Немає за що, ви ж вдарили його, а не я, - Я староста Олександер, ці двоє вирізали дві сім’ї і спалили одну будівлю, якби не ви то ми б і далі вмирали, - промовив він і подав руку Ґі. – Що ж, тоді вам повезло, я барон Франса – Ґі, - юнак підвівся і сховав меч. – Я думав останнього барона вбили...  – промовив Олександер здивовано. – Як це? – Ґі засмутився. – Барон Баліан повернувся з Хаттіну в Франс, після облоги Єрусалиму Саладін взяв в облогу Франс, двісті лицарів з бароном боронились три дні, після чого війська султана пішли на штурм і вирізали всіх, а замок зруйнували, - сказав староста. – Я його брат, тепер я зрозумів що там сталось, - сказав юнак і проколов Філіпа його ж мечем. – Як ви поступите з цим юнаком? – запитав дід. – Я заберу його з собою в Аскалон, там його будуть судити, - Як вам заманеться, Слава Богу! – селяни перемотали руку лицареві і відпустили його. Тим часом Тимофій доїдав другу курку. 
Аскалон – чудесне місто, сімдесят кілометрів від Єрусалима. Двоє юнаків прибули туди вечором 25 листопада. Вони ввійшли в місто, везучи сундук повний золота, Ґі віз його у всіх на очах, ніяк не сховавши. – Чуєш Ґі, а чому ми їдемо перед всіма з сундуком, без охорони? – запитав поляк. – А чому нам боятися, з нами Бог, - відповів Ґі. – Ти не розумієш, надворі вже вечір, а коли ми доберемося то буде вже ніч, поки місто спить: розбійники святкують, - промовив Тимофій. – Це ти не розумієш, коли ти надієшся на Господа Ісуса – то він не дасть тобі злого, а коли ти понадієшся на людину – то зразу ж чекай біди! – сказав юнак. – Як знаєш, - сказав він і пришвидшився. Мужі зняли кімнату в будинку дворянина Абдулла Кордімід, єгиптянин від роду, але християнин по католицькій вірі, йому було вже за п’ятдесят років, сивий по всьому тілу. На його правій руці був вирізаний ножом знак, шрам залишився від якоїсь древньої організації – це зразу було зрозуміло. Старий дворянин запросив юнаків за стіл, взявши з собою свого сина Аббас ад Абдулла. – Звідки ви прямуєте? – запитав Абдулла. – Я в минулому барон де Франс, а цей... – Ґі не договорив. – Зачекайте, вас уважають за померлого, але я вірив, що ви живі і змогли вибратись з тієї облоги...  – араб не доказав. – Ні, ви зачекайте, я брат того, про кого ви думаєте, я Ґі де Франс: молодший брат Баліана де Франс. – відповів юнак. – А, я зрозумів, я не думав що у вашого батька двоє дітей, - промовив чоловік і вставши зі стільця повів юнаків до закритих дверей. – Куди ви нас ведете? – запитав Тимофій. – Зачекай юначе, зараз побачиш все на свої очі, я не думаю що брат Ґі загинув в бою, - промовив араб. – Чому ви так думаєте, в тому бою ніхто не вижив, - сказав Ґі. Абдулла відкрив двері і увійшов в пусту, темну кімнату. – Юначе сходи за факелом, зараз я щось покажу, - промовив старий до Тимофія і закрив двері як тільки він вийшов. Абдулла запалив факел і поставив його в держак. Вся кімната враз освітилась і Ґі побачив яму в підлозі. – Що там? – запитав юнак. – Там нічого немає, я тримав тут одного перса, він постійно казав мені про якихось вбивць з ордену Фіданідів, він і копав цю яму, що б втекти. – відповів араб і взяв за плече юнака. – А де він зараз? – запитав Ґі. – Юначе, послухай мене, цей персидський чоловік все розказав після моїх допитів: ці вбивці – це окультні мусульмани, вони вбивають всіх, хто їм заважає, викрадають всіх, хто їм потрібен. Цей хлопець був одним з них, але він не був вбивцею, він був послом, який передав би цей лист своїм побратимам в Аскалоні, - дід передав лист юнаку і той зараз же почав читати: «Браття, Баліан був взятий султаном, слава Аллаху, тільки він дає перемогу. Дотримуємся плану, а опісля повертайтесь в наш дім. Батько Моххамед вами пишається, слава Аллаху. Вас чекають всі Фіданіди в нашому лігві, що в Басрі. Аллах милостивий, прибувайте ж скоріш!» Ґі підвів очі і знепритомнів, ззаду його хтось вдарив тупим предметом. 
Тимофій перерив увесь будинок, але факела ніде не було, тоді він вирішив повернутись, але двері були замкнені. – Абдулла, відчиніть! – відповіді не було. – Ґі, ти там? – тишина по всьому будинку. Юнак злякався і почав виламувати двері. – Що ж мені робити, мій друг напевно викрадений, а я сам в Аскалоні, куди мені покласти все золото? – запитав він сам в себе і продовжив бити молотом по дверях. – На кінець-то! – в дверях з’явився величезний отвір і юнак пробрався в кімнату. – Нікого, але факел досі горить, - промовив він і підійшов до ями в кінці кімнати. – Дивно, не могли ж вони викопати це за десять хвилин, ще й камінь розібрати, - Тимофій подумав добряче і вирішив спуститись туди. – Я думав тут буде глибше, - промовив він і продовжив шлях по тунелю. – Ні, це давно спланований хід, той араб скоріше всього знав, що ми приїдемо, щось їм потрібно, - пошепки сказав він і продовжив свій шлях до світла, в кінці тунелю...