Розділ 7 «Облога річ нудна, прямо як лекція з моралі»

-Що значить ти відправив листа моєму братові з запрошенням на бенкет?, — почав кричати Лев на свого замісника.

-Ну так це все ви самі винні. Ви ж кожного дня бубоните собі під ніс як ви вирішите з ним конфлікт раз і на завжди.

-Саме через це ти відправив йому листа, зі словами «Приходь та спробуй взяти штурмом мій замок?»

Не думай, головне не думай, бо буде боляче, — говорив собі Лев, — У мого брата двоє тисяч солдатів, та він знає де я живу, і все ще вважає, що в мене є гроші. От паскудство, я подумав.

-Найчисельніші, наймані компанії вам відмовили, вони вважають, що діло програшне, тому не будуть втручатися.

-От паскудство, гаразд, тоді новий план: збираємо купу дрібних найманих компаній, щоб переважити мого брата числом, сподіваючись, що це змусить його спинитися.

Лев швидко сформував, кількох глашатаїв, та поверхово розказав, що їм робити, тільки ввечері вони й відправилися. Поки сонце не сіло, Лев наказав копати рів навколо фортеці.

-Що ти тут робиш, брате? — спитала сестра Лева.

-До битви готуюся шпигуни доповіли, що наш брат рухається сюди з військом.

-Давно у нас є шпигуни?

-Вже тиждень як. Гаразд, як там шахта?

-Скелети щасливі мати роботу. Ми їм шиємо нову партію одягу, яка б закривала обличчя.

Через три дні глашатаї повернутися, та найманці почали стягуватися до фортеці. 

-Їх всього п’ять сотень. Це в чотири рази менше чим військо мого брата.

В полудень, Лев провів нараду з приводу капітуляції. Як тільки про тему наради дізналися радники вони відразу порозбігалися, лишивши лише його, проте зрозумівши, що їм немає чого їсти того ж дня вони повернулися. Лев просто вирішив лягти серед білого дня. 

Пройшло тридцять годин. Лев піднявся з ліжка, хоч витягнув його з нього лише голод. Пройшовши по кам’яній залі яку прикрашав смердючий килим, разом з прапором візерунок якого був вишитий на білій тканині. Він запалив у обідній залі камін, минаючи слуг, та холопів, що тут працювали. До нього дійшла новина. Сестра покинула замок, коли почула про те, що йде облога. Голову тримав Лев опущеною весь день. Виснажений він вирішив заради жарту написати, свою історію, та відправити її князю, з проханням приструнити його брата.  Як відправив, то Лев прогулювався фортецею, яка нічим не відрізнялася від вчорашньої. Хіба, що вона не була оточена двохтисячною, армією, що бажала розграбувати її. Сьорбнувши води з криниці, Лев виліз на стіну, та любувався видом. 

-Паскудно закінчити свій шлях тут?, — спитав у Лева начальник шахти, що носив одяг поверх зелених обладунків

-У моїй особистій фортеці, разом з військом, у бою проти моєї сім’ї? Я мріяв би про таку смерть, — відповів йому Лев.

-Так чому ж ви такий засмучений?

-Та не хочеться мені в пекло, я ж тільки в особистий дім переїхав.

-Чому ви так впевнені, що ви потрапите в пекло?

-Так увесь люд тільки й говорить, що кожного воєводу, треба за паскудну погоду в пекло відправити, може хоч там погріються. Хоч ми разом в цьому.

-Та ні, ваш брат запропонував, покинути фортецю, усім солдатам зберігши їхню зброю та прапори. Вони думають прийняти пропозицію, через тиждень, якраз коли їжа почне закінчуватися у фортеці.

Тим часом при дворі князя, одна навіжена сестра бажала особистої аудієнції з правителем.

-А ну відійди, зараз моя черга говорити з князем, — кричала вона на відвідувача.

-Це того, що ви бояриня?!, — з криком спитав відвідувач

-Це того що від мене смердить більше, — сказала сестра Лева, та зайшла в княжі покої, — сказала сестра та звернулася до князя, — Якого, біса під вашим носом, ходить армія, та грабує ваших підданих?

Тим часом у фортеці.

Військо брата зібралося, згуртувалося, та розвернулося покинувши землі. Леву прийшло запрошення, прибути до князівського двору та розказати свою історію знову.

-Що тут сталося? Як це сталося. Тобто написати листа було достатньо?, — питав Лев прибувши до князя.

-Так підданий, листа, який вказує на несправедливість достатньо, щоб припинити її. — сказав Князь, — потрібно вказати, що ваш спосіб, життя не був гідним поваги.

«Точно, я цілком, згоден, моє життя було паскудним, а жорстокість виправда…», — подумав Лев.

Ні, — прошепотів Лев, — Справедливість прекрасна річ, — промовив він вголос.

-Цілком згоден, проте в чому ви звинувачуєте вашого брата?

-Цей, незаконна спроба пограбування ще.., — не знав, що сказати Сінторас.

-Незаконний напад, з наміром пограбування на васала, захищеного князівською владою, — доповнив князь.

-Так саме це.

Варто помітити, що князь бажав зменшити владу боярства і таким чином збільшити свою.

-Гаразд, ваш брат буде зобов’язаний виплатити певну суму грошей яка буде визначена дещо пізніше.

Князь та Брат Лева переговорили, та домовились про те, що військо брата Лева долучиться до війська князя в наступному поході.Княжий суд зобов’язав виплатити Брата Лева, Леву п’ятнадцять гривень. 

-А що ти тут забула, сестро?

-Прийшла з офіційним візитом, до князя, — сказала Сестра Лева тримаючи долоню на губах.

-Наша бабця так перегар ховала, кого ти тут намагаєшся надурити?

-А ти думав, що князь так просто вирішив погодитися? Трішки моєї харизми, та можливість розширити свою владу, офіційним та законним судом. І вуаля, тріумф справедливості.

-Так, а що тепер робити? — спитав Лев.

-Жити щасливо? Працювати, над покращенням життя простого люду?

-Або почнімо тижневу п’янку.

-Мій варіант краще не думаєш?

-Я цілком, згоден, проте коли я спитав, що потрібно людям, десять з дванадцяти сіл запропонували бенкет. 

Час йшов та що могло статися було невідомо, міг прийти п’яна панда, почувши про цей, як його бенкет точно. Прийти європейський лицар, що полює на нечисть, чи по дивному популярна проповідниця. Можливо, один з радників буде запевнювати, іншого в тому, щоб стати більш оптимістичним. А саме це ж і сталося. Правда ми викопали, щось всередині тієї клятої шахти й тепер воно ричить. Горе спіткало нашу сім’ю, щастя спіткало мене.