Одногрупники: очікування-реальність

Перед першим вересня, приблизно за тиждень, до мене почали додаватись в друзі якісь люди. Тоді я брала в друзі майже всіх. В соціальній мережі, мається на увазі. А потім мене додали у групу. Як виявилося згодом, це були мої одногрупники. Більшість з них жила в гуртожитку, тож крім он-лайн знайомства там були розмови про те, хто з ким хоче погуляти та "а ви вже зробили ремонт у своїй кімнаті?". Ось ця тема, до речі, була однією з найпопулярніших. 

Знайомство з одногрупниками пройшло у дуже затишній та домашній атмосфері. Не зважаючи на те, що на фотографіях в соціальних мережах всі були дуже неприступні і склалось враження, що мої майбутні одногрупники це люди, з якими дуже складно спілкуватись, вони виявилися досить милими. Ми всі були, неначе пташенята в чужому місці. Ось так буває: в школі, в 11 класі ми себе відчували дуже дорослими, а в університеті почуваєш себе так, наче, з однієї сторони, ти вдома, а з іншої - наче і ні. І так якось стає комфортно і некомфортно водночас. 

Забігаючи наперед, розкажу вам, що в той день, першого вересня, лив дощ і ще деякі неприємності трапились зранку, ранок був похмурий, але досить теплий. Зайшовши в аудиторію, я обрала відразу собі місце за останніми партами, поруч із студентами, які вже були там. І так ми з ними здружилися, що до кінця 4 курсу стали "неймовірною четвіркою +1".