VІІІ. Дід Василь і золота струя

Дідо мав не повних вісімдесят год, і, як буває в такому віці, за життя назбирав три вагони різнокольорових хворєй. Чим більше років було на жизнєном лічильнику, тим більше рецептів лікування і молодості вигадував мій дідо.

Будучи аж ніяк не причетним до будь-чого медичного, всі домашні прекрасно знають, що саме він, під сальце і горілочку з Гіппократом, писав клятву. Пізніше консультував чумних лікарів з приводу натирання тіла цибулькой. А із останнього — особисто тренував собаку Павлова. Як ви вже зрозуміли, усіх медичних напрямків — майстер. І жодного разу брехун.

Консультативна медицина мого діда процвітала. Полк людей з надлишком ентузіазму і дєфіцитом страху гуртувались навколо нього. Сусіди лікували запори сливами і кєфіром. Мужики з гаража дезінфікували геморой кєрасіном. Але це була одноразова медична програма. Бо потім дід шукав метод, як вилікувати сіську під оком, яку отримав в якості подяки за палаючі дупи мужиків. Цибульні компреси при кашлі. Коноплі дикі в консервації — для імунітету.

Глисти він теж сам діагностував. На око оцінював вєс: «Шось ти, внуця, худа стала, як плотва сушена», — були часникові клізми.

З роками кількість хвороб давала йому поле для модернових медичних практик. Мумійо — інновація в сфері самолікування. Якщо коротко, то це смола з гір. В Індії таким мастились і трошки пили, казали, допомагає. Тільки до нас в містечко Гімалайських гір не завезли поки, тож смолу брати було нізвідки. Але що то за дослідник, який сам «мумійо» наколотить не може? Достеменно невідомо, що саме входило в оригінальний дідовський рецепт. Та і вам, читачі, не вдалось би його відтворити.

Тому лиш скажу, що «мумійо» так дідові коліна попекло, що він на якийсь час перестав вірить індусам. І взагалі викреслив їх зі списку національностей, які шарять за медицину.

Зате не втратив віри в себе. Так і почалась епоха, яка в житті діда Василя зветься «Золота струя». Бо все, що дає організм, — є чисте і цілюще. Урінотерапія ходила за нами тінню.

— Доця, порізалась? — хвилювався дідо до мами. — Попісяй на ранку.

— Па, не начінай, я тобі вже казала. Сам не чуди і іншим не совєтуй. Забув, як мужики тебе на гаражі відмудохали за керосін протів геморою? То я тобі напомню, — нервувалась мама.

Було запізно. Машина абсурдної медицини вже тронулась. Примочки, присоски, натірки, обтірки, компреси, настойки. Мабуть, і пив, але сказать встидався.

Для чутливого читача цей текст матиме і запах. Тоді ж, на мить, попрошу уявити це оповідання як величезну брехню і літературну вигадку.

Роки шли, за золоту струю сварились вже всі. Дід не здавався. Одного разу навіть в лікарню, представте собі, СПРАВЖНЮ, втрапив. Бо в рану на руці якусь чи то інфекцію заніс, чи то вже Бозя дав знак, що треба завязувать ці фокуси. Прооперували. Наклали шви. А щоб рана зажила скоріш — він знову за примочки взявся.

І що ти не кажи, як не сварись на нього, — все одно упертий дідо знає краще, як себе і люд лікувати треба. А не оця ваша «ХІМІЯ».