V. Дід і капронки

Років зо 12 назад мій дід Василь жив з коханкою після смерті бабусі.

Жили добре, за містом, у великому двоповерховому будинку дідової обраниці, прям за кладовищем. Бачились з ними рідко. Рідню, звісно, ця ситуація кумарила: мовляв, бабуся ще не охолола, а він з манаттям до нової кокєтки злиняв. Але терпіли ситуацію, бо по життю дід — ще та скалка в дупі. І добре, що якась жінка може його приструнить.

Приїздили ми до них теж рідко. Чисто по крашеночкі домашній зʼїсти і з воздушки постріляти. І от, в останній наш візит якась мадам приперла до них два здоровенних баули. Чи гуманітарка якась, чи просто залишки речей, які не підійшли дітям і йдуть далі на утиль, може, секонд. Але дід ніколи не відмовлявся ні від чого. Ну, любив він збирать хламидники.

Мішки, до слова, виявились доверху забитими капронками: чорні, білі, в сердешка, з зірочками. Дитячі, дорослі, подрані і цілі. Все б нічого — років 3–4 всі були в колготках. Але пізніше почалось капронове пекло. «Диявол носить Прада?» — ні! Диявол носить капронки з сердечками. Вони були всюди.

Спочатку все було цивільно: часник — в капронках, цибулька. Інстументи.

На наступні наші візити він набирав обертів: капронки на городі — підвʼязував огірки. Колгогтки носив сам, на махрову шкарпетку, щоб той не злазив. Плів з них сітки, мовляв — знадобиться.

Колготкова істерія зростала, як гівняна куля. Капронки — на стовпах біля дому, на даху. На собачій будці, в гаражі. В жигулику — замість чохлів на сидіннях. Колготки були буквально ВСЮДИ.

Пройшло 12 років. Мадонна вигнала діда з їхнього капронового гніздечка разом з його речами (телевізор, вудка, ікони, воздушка і любов до капронок). Він повернувся до доньки, в стару квартиру.

І, знаєте, за такий великий проміжок часу багато чого змінилось: війна, корона, внуки виросли, народились правнуки. Квартиру продали, купили будинок. Але тільки не дід з капронками.

Я сиділа в його кімнаті, в новому будинку, на залізній кроваті, бильця якої були обтягнуті капронками. Тримала в руках пульт, який був у колготках, налаштовувала канали на старенькому телевізорі-будці, який стояв на підстилці з капронок. Зі стіни на мене дивився іконостас — Діва Марія була вбрана в 20 ДЕН.
І так тепло на душі було. Мій амбасадор капронок — живий. Скалка в дупі, бабнік, матюршиннік і брехун. А ще — Говерла всратих історій і колготковий фєтішист.