ІІІ. Дід, гармошка і маленький апокаліпсис

Мій дід Васька любить музику. Можна навіть сказать — ценітєль ісскуства. Має широку кістку, але напрочуд тонку душевну організацію. Фанатіє від мадамів гарних на сцені, як Надюшка Дорофєєва, і задушевних романтичних пісень. Бо сам вважає себе музикою здібним — основоположником, ледь не винахідником гри на гармошці.

Всюди свою «принцесу» тягає і лютує, як ураган «Васька», коли її називають грубим і вульгарним словом «баян».

До гармошки він прикипів давно. Писав вірші інтимні про любов і з кумом-вокалістом їх на музику клали. Так і виступали. Спершу родичам презентували і всім, хто в дворі слухать міг. Кобила Майка і корови взагалі мліли від тих концертів. В останніх навіть молоко смачніше було.

Після першого етапу прослуховування перед рідними і худобою вони до дівок музично залицялись. Дідо нові пісні для кожної не вигадував, тільки імʼя міняв. Рвав меха на тій гармошці, кум пісню заводив, а дівчата тішились.

Якийсь час ця романтична ловушка працювала. Але як красуні вихвалятись почали одна одній, що два таланти їм серенади виспівують, і кожній одній — ту саму, то вже не до романтики було.

Третій тур після дівок був клуб сільський. Цю сцену вони теж підкорили.

А до фіналу музичної слави вони дійшли, коли їх у Кіровоград запросили — на конкурс пісні серед аматорів. Так вони там грамоти вибороли за перше місце. Можете тільки собі уявити, яку дідо тоді зірку спіймав і як досі її береже.

Тож гармошка, як ви зрозуміли, все життя біля нього — його супутниця, муза і творча спадщина. А спадщину, як всім відомо, треба далі передавати.

Пропонував спочатку мамі вчитися — вона відмовлялась. Потім брату моєму молодшому. Але як городський і «ровний парєнь» може пацанам на районі признатися, що він бере в діда уроки гри на гармошці? Теж відмовився.

На деякий час він перемкнувся на інші свої дивацтва, бо вже не було до кого чіплятись зі своїми музичними талантами. Аж поки не народився мій син.

Якось влітку приїхали ми з сином діда навідать. Йому щойно виповнився рік. Попили чаю, задушевно розказали про дорогу і здоровʼячко. Опитали і його по нових болячкам.

— Щас, внуця, пождіть хвильку, у мене подарок для правнучка є, — поплентав до себе в кімнату.

Шуршав хвилин пʼять пакетами, потім ще пʼять — папірцями. Я вже подумала: може забувся, по що пішов, і спать ліг. Та ні — виходить. А на плечах в нього новенька, гарненька гармошка, зелена красуня, яку він ніс перед собою, як олімпійський вогонь. Ніс і світився.

Тільки-но він розтягнув меха — а малого аж у кульку зібрало. Переляк схопив непоправімий.

Мить — і він уже під столом.

— Маааа-мааааа! Ааа-уууу-аааа! — кричить, аж заходиться, так злякався.

Кіт з переляку так рвонув, що посуд в сєрванті попервертався.

А дід стоїть, світиця:

— О, бачиш, слух має! Підспівує!!!

Дідо, як виявилось, довго гроші відкладав з пенсії. Мужикам з двору продавав якісь запчасті, підзаробляв. Вошкався, вошкався і купив для правнука нужну по житті вєщь.

І тепер точно буде старатись жити ще років десять, щоб хоч хтось з родини перейняв цей рідкісний дар. Чи хоча б міг відрізнить баян від гармошки.