ІІ. Дід, Ласточка і наркомани

Червоний жигулик діда Васьки бачив найкращі часи. В ньому пили, в ньому возились на гулянки і рибалки. Катались і на весілля, і на поминки тих самих дальніх родичів. Ласточка, як він її кличе, — стара і побита машина часу, але, як треба поїхать пенсію знять чи паї, то вона, як сільський Кібертрак, сама знає, куди їхать. І так було завжди.

Діло було пізно ввечері. Якраз дідо і мама повертались з вилазки. Поплатили кредити, набрали води на гаражі, заїхали в «Німецький хліб» по булки. Купили тюльки. Одним словом, гуляли на пенсійні, як могли. І стомлені, як яловичі щічки, повернулись додому.

Ласточка була стомлена не менше діда. І пального, якщо ви можете собі уявити, зовсім не лишилось. Але дід в мене завжди думає наперед. І в багажнику, який відмикається викруткою, має 2-х літровий бутль з бензином, дбайливо вдягнений в капронки, саме на такі форс-мажори.

Для уважного читача оповідань про мого діда, буде не дивиною, що він має сильне, магнітичне пристрастя до капронових колготок. В цій історії вони теж фігурують.

— Тату, давай зранку заправим, — каже мама.
— Давай, бо вже в сраці сил нема, зараз ще отвьрткой багажнік відкривать, а щоб вона скисла, — зітхнув дід.

Ранок був спокійний. Мама готувала сніданок. Домашні давали хропака. Магію рутини перервав різкий стукіт в двері. На порозі стояли два молоденьких поліцаї.

— Добрий день! — каже перший. — А де ваш Жигуль?
— За вікном стоїть, в дворі, — мама.
— А де його власник? — питає другий з пари і потихеньку з порогу просуваються в квартиру.
— Спить.
— То будіть його, але спочатку подивіться в вікно, ми почекаєм, — з насмішкою говорить поліцай.

Мама підійшла до вікна. 1 поверх — Ласточки немає. Злякалась. В темпі вальсу пішла будить винуватця цього дивного діалогу.

— Па, вставай, жигуля нема.
Той, з просоння:
— Як, нема?
— Отак, вставай, поїхали, тебе поліція чекає.

Зібрався він, впакувався в джіпа. Діда на передньому сидінні везли, як старшу дружку, і так йому то все полюбилось, що потім всім мужикам на лавці розповідав, що у «міліцельськіх джіпах салони кожані».

Їхали не далеко, до першого перехрестя від виїзду з двору, де, прям посеред дороги, стоючи впоперек, чекала на них Ласточка.

Народу зійшлось, наче в селі свиню ріжуть. Євангелісти роти пороззявляли, забули, що на службу йшли. Останній раз стільки зівак збиралось, коли битва екстрасенсів приїздила маніяка ловить.

«Слідство ведуть колобки» почали будувать логічні сценарії того, що саме тут трапилось. Залізли в салон. Дзеркал нема. Магнітолу вкрали. Крадуни познімали іконки. Може, перед богом було встидно такий гріх над Ласточкой учинять.

Як виявилось потім, Жигуля хотіли вкрасти наркомани місцеві, бо дідо його ніколи не закриває. Бо «А нашо? Кому та реліквія всерлась». Одоробло це було без пального. Але навіть і з пальним вони б його не завели, бо там треба плюнуть, потерти і перехрестить, щоб воно їхало. Інакше — ніяк.

Доштовхали до перехрестя, бо далі сил не вистачило. Наркомани нинчє слабі стали. Обнесли все добро, а саме: (три пісят копійками, іржавий ніж, повиривали проводку), — коротше, шкоди нанесли максимальної і невиправної.

Дідо гордо взяв поліцайську викрутку і відкрив багажник Пандори. Дістав того бутля з бензином, залив у бак. Сів, підкрутив проводку, помолився, перехрестився, завівся. І переможним ходом, в голові поліцейського кортежу, повів свою Ласточку назад в пристань бєззаконіци — наш двір.

Після того все зваживши, детально проаналізувавши ситуацію, яка склалась, вислухавши лекцію поліцаїв про безпеку і насмішки всіх довкола, дід зробив висновок, що якщо дійсно хочеш щось вкрасти, то треба спершу детально продумать план.