2. Стартова локація

Я моргнув і опинився в лісі. Звичайний хвойний ліс із килимом сухих рудих голок та приємним запахом. Безхмарне синє небо над головою ледь прозирало між дерев. Навколо — ні душі.

Насамперед оглянув себе. У руках була вибрана мною раніше дубина, на ногах — м'які лляні штани. Ступні – босі, торс – голий. Але не холодно. З особливо дивного — я не був старим. Я був у тілі того молодого високого підкачаного чоловіка, якого бачив у дзеркалі.

Точно сон. Я вщипнув себе за щоку. Біль відчув… Ну й? Прокидатися мій мозок явно не збирався.

— Гей, як там тебе, Коловрате! І шо далі?

Десь ззаду почулися людські крики. Два: шалений чоловічий і зляканий дитячий. Слух знову як у молодості. Перша думка, навіть скоріше інстинктивний порив: синку, онучку! Я побіг на звук. Точніше, спробував побігти, заплутався в прудких ногах і впав на землю. Як же незвично! Підвівся. Подивився на свої ноги. Знову сів. Підвівся. Нахилився вперед, дістав рукою до пальців ніг.

— Ось тобі й на!

Поперек не болить, кишківник не турбує, кістки не ломить!

— Єдрити мене в душу, я здоровий!

Тільки я зібрався спробувати повіджиматися, як крики, що знову повторилися, різко повернули мене до тями, і тепер уже швидко, але обережно, щоб не заплутатися в ногах, я пішов у напрямку криків.

Переступаючи повалені дерева і огинаючи кущі, із задоволенням знову помітив, що рухався я дуже жваво, по-молодецьки, а не по-старечому ледве плентався. Дивне відчуття. Все начебто трохи прискорено. Особливо рухи рук та ніг. Але почуваюся бадьоро, навіть натяку на болячки нема, і поступово починає повертатися пам’ять.

Здалеку я побачив (о, як же добре, коли можеш чудово бачити без будь-яких додаткових електронних штук), що кричали не мої рідні, а незнайомий мужик з хлопчиком, який був явно старший за семирічного Дениски. Я сповільнився, непомітно підібрався якомога ближче і причаївся за великим помаранчевим стволом сосни.

— Такого зі мною у снах раніше не траплялося, — прошепотів я сам собі.

Над головою мужика висів білий напис «Альден», а під ним — зелена смужка. Над хлопчиком нависла така сама смужка, але з написом «Рорик». Чоловік закривав собою хлопчика і задкував. А перед ними…

— Кидати мене в солому, шо за страховина така? — знову спитав я сам себе мимоволі.

До цих двох повільно підходило... Підповзало... Наближалося щось схоже на собаку: звичайний дворняга з чорною довгою скуйовдженою шерстю, але замість собачих лап у цього створіння було шість павучих. Над головою дивної істоти висів червоний напис «Рубиног» та зелена смужка, але заповнена лише наполовину. Через довгі ноги, коліна яких знаходились вище за саму істоту, тіло було на рівні грудей чоловіка.

«Бестіарій оновлено»

Тільки зараз я помітив, що у батька дитини — чи ким він там йому доводився? — розідрана сорочка, на грудях зяяв глибокий поріз, а смужка над його головою повільно зменшувалася.

Так, цей сон починає перетворюватися на кошмар. Але, коли я сплю, то зі мною нічого не повинно статися, а якщо й здохну, то якраз прокинуся. Треба допомогти бідолахам.

Я перехопив палицю двома руками і в напівприсіді рушив до чудовиська. Побачивши мене, хлопчик закричав, тицяючи пальцем, тому Рубиног повернув морду в мій бік. Але я, тепер молодий і спритний, уже був напоготові й з усього розмаху заїхав залізним навершям палиці прямо по маківці тварюки. Удар вийшов добрячий, з усієї дурі, та такий, що я проломив череп ворогові, і мене всього забризкала зелена жижа.

«Бестіарій оновлено»

«Отримано навичку:

Дворучна зброя — 1 (бонус до шкоди від дворучної зброї +10%)»

— Ах ти ж, собака недобита! — закричав я не своїм голосом, дивлячись на руки.

На те, що там за напис з'явився, я навіть уваги не звернув. Скрізь, куди потрапила зелена жижа, на шкірі здувалися пухирі й майже одразу лопалися, оголюючи м'ясо та кістки. Сильного болю я не відчував, але з кожною секундою мені ставало все гірше, наче в лихоманці, а за кілька подихів і зовсім потемніло перед очима, і я відключився.

***

Знову непроглядна темрява навколо.

«Ви померли!»

«Місце смерті — стартова локація. Відродження неможливе»

Ці білі написи перед очима починали дратувати сильніше за стару шельму.

— Каміння мені в нирки, то це новина! Уві сні ж не можна померти!

«Може, все ж таки бажаєте пройти навчання?»

— Ні! Де я? Я сплю?

«Це не сон. Ви у Мірантирі»

— Шо це таке?