Глава 3

Що там я казала про трагедію мого життя? Саша справді став нею. Після зустрічі з хлопцем я стала надто дивною. Постійно думаю про нього, переживаю. Я не розумію, що відбувається. Останні кілька місяців перестала вчитися, на роботі від мене немає ніякої користі. Як таке могло статися? Як я так безнадійно закохалася?

– Оксано, що з тобою відбувається? – дивно, що моя начальниця не поставила це питання значно раніше.
– Як вам сказати...
– Кажи правду. Я ж бачу, що тобі погано. Може, чимось допоможу.
– Нічим ви мені допомогти не зможете. Кохання річ складна.
– Посварились?
– Це довга історія.
– У мене є час. Розповідай. Мені потрібні активні працівники, а не засмучені дівчата з розбитими серцями.
– Я дуже вдячна вам за чуйність і бажання допомогти. Та це все насправді дуже складно. І проблема тут в мені. Потрібно просто прийняти факт і жити далі.
– Може, тобі вихідний дати? Навіть два. Підготуєшся до Нового року, поїдеш до батьків. Тобі потрібно перемкнутись на щось інше. Я, звісно, можу завантажити тебе роботою. Та ці ліки є лише тимчасовими. І в такому стані ти точно не здатна зробити щось добре. Іди додому. І після Нового року приходь на роботу з гарним настроєм.
– Я прикладу до цього всі зусилля.

Пусті обіцянки може зробити правдою лише моя подруга. Вона прилітає завтра. І я надіюсь, що ця крихітка знову переверне моє життя з ніг на голову. Хоча ми так давно не бачились. Жанка могла змінитися. І сюди вона летить, щоб зіграти весілля. Часу на мене може не вистачити.

– Привіт, мам. Якщо ти хочеш запитати, чи приїду я до вас на свято, то буду змушена засмутити тебе.
– Привіт, сонце. Ми з татком вирішили, що тобі потрібна підтримка, тому вже ввечері будемо в Києві.
– Ого.
– Не чую радості у твоєму голосі.
– А вона повинна бути?
– Зроблю вигляд, що я цього не чула. Можеш не готуватися до нашого приїзду. Я сама приберу в квартирі й приготую святкову вечерю. Якщо хочеш, можемо завтра татка вдягнути в костюм Діда Мороза.
– Мам...
– Пробач, я не подумала. Так і немає жодної звістки?
– Він не зобов'язаний шукати мене, коли повернеться. Це ж мала бути всього лиш одна зустріч. Мамо, скажи, що я просто себе накручую і це пройде.
– Доню, я не можу так сказати. Ми ніколи раніше не бачили тебе такою. Це схоже на справжні почуття.
– Були б вони справжні, то й Саша був би поруч.
– Загадай бажання в новорічну ніч, і буде він поруч.
– Не вірю я більше в ті бажання. Не збуваються вони.
– А ти спробуй загадувати з конкретною датою.
– Так можна?
– А чому ж ні? Головне, щоб твоє бажання було щирим.
– Мам, я люблю тебе.
– І я тебе, сонце.

Тепер вже я чекатиму Новий рік. Вперше для того, щоб просто загадати бажання. Цього року свято буде не таким вже й поганим. Батьки, подруга зі своїм нареченим. Не можна мені киснути, поки є така підтримка. Я повинна зробити для них свято не гірше за те, що подарував мені Саша.

Довелось провести декілька годин у торгівельному центрі, перш ніж я знайшла абсолютно все, що потрібно для підготовки до свята. Давненько я не займалась прикрашанням власної квартири. Це зайняло другу половину мого дня. Я ще не встигла закінчити, як у двері постукали батьки.

– Нарешті ви приїхали. Проходьте швиденько, якраз допоможете мені ялинку прикрасити.
– Ми точно в ту квартиру потрапили? Ще зранку наше дитя було нереально засмучене. Що сталось?
– Нічого. Я просто хочу круто відсвяткувати Новий рік. Головне ввечері не потрапити у затори. Не хочеться зустрічати свято в таксі.
– Можна нікуди не їхати.
– Не можна. Я обіцяла Жанку зустріти.
– Вона таки прилітає?
– Угу. Вирішили зіграти весілля тут.
– Круто. Буде тобі чим зайнятися. Допоможеш подрузі.
– Якщо вона дозволить. Ти ж знаєш Жанку…

Мені стало так легко після вечора розмов з батьками. Давно ми з ними так просто не сиділи в кухні за столом з чаєм у руках. Теплий сімейний вечір допоміг мені нарешті спокійно заснути. Та зранку це все зникло.

Наснився мені кошмар. І цей сон не схожий на той, що зазвичай атакують мене вночі. На мене накинувся Дід Мороз і чомусь хотів вбити. Тіло одразу ж вкрилося мурахами, а мозок прокричав: "Прокидайся!" Я й послухалась.

І краще мені не стало. Знову згадала Сашу, почала прокручувати в голові минулорічні події. Які вищі сили потрібно просити, щоб хоча б ще раз повторити те побачення?

– Прокинулась?
– Так, мамо.
– Знову?
– Так, знову. Я не хочу бути без нього. Не розумію, що зі мною. Ніколи раніше такого не відчувала. Схожий стан був, коли я переїхала від вас. Щоправда тоді я почувалась значно краще. Не було відчуття, ніби частину мене відірвали.
– Маленька моя я не знаю, чим тобі допомогти. Це просто потрібно пережити. Можливо, твій Саша з'явиться або це все просто мине.
– Принесеш мені морозива? У морозилці мало залишитися ще одне відеречко.
– Підігріти у мікрохвильовці, як ти любиш?
– Угу.

І знову півдня я провела в ліжку з котом, поїдаючи морозиво. Мама готувала святкову вечерю, тато намагався полагодити старі гірлянди і ще деякі зламані речі. А я просто лежала й чекала вечора.

– Доню, може мені поїхати з тобою?
– Все в порядку. Я сама прекрасно впораюсь.
– Точно?
– Тату, я вже достатньо доросла, щоб самостійно з'їздити в аеропорт на таксі. І назад я їхатиму не сама. Не переживай. Якщо ми не встигнемо повернутися до півночі, візьміть свої подаруночки під ялинкою.
– Ми дочекаємось тебе.
– Люблю вас.
– І ми тебе. Не сумуй.

В аеропорт я приїхала на годину раніше, ніж потрібно було. Боялась потрапити у затори, але місто виявилось, на диво, пустим. Доведеться трохи почекати.

– Алло.
– Нарешті я до тебе додзвонилась. Ти третю годину поза зоною.
– Жанко, не лякай. Що сталось?
– Наш рейс затримали. Півгодини тому тільки вилетіли з Відня. Ти, мабуть, сиди вдома. Не хочемо псувати тобі свято.
– Я вас дочекаюся. Тим більше вже приїхала.
– Оксанко, не дури. Зустрічати Новий рік в аеропорту зовсім не круто. Так ти ще й сама, а чекати потрібно години дві.
– Краще я посиджу тут, ніж вдома псуватиму настрій батькам.
– Обіцяю, що поб'ю тебе, як тільки вийду з літака. Не можна було залишати тебе без нагляду на такий довгий термін. Нічого, ми це швидко виправимо.
– Угу.
– Не засмучуйся. Ми тобі ще кращого Сашу знайдемо. Ти тут? Оксанко! Куди ти знову зникла?