Глава 1

Це був надзвичайно нудний та холодний зимовий вечір. Усі готувалися до свята, а я знову сиділа у своїй улюбленій кав'ярні з чашечкою синього чаю. За мій столик сів хлопець з приємною зовнішністю, одягнений у костюм молодого Діда Мороза (бороду, мабуть, десь загубив). Він поставив переді мною апетитний десертик, від якого так і віяло новорічним настроєм. Аромати прянощів та мандаринів приємно залоскотали мої рецептори.
 

"Що б він зараз не сказав, десерт я заберу", – подумала я й підтягнула тарілку ближче до себе.

– Дозвольте підкупити юну леді солоденьким тістечком, – який голос! Мій мозок вимкнувся, коли почула це дивовижне поєднання мужності та оксамитових ноток.
– Навіщо Діду Морозу мене підкупляти? Я давно виросла і подарунків не чекаю.
– Моє серце благає про побачення з вами, – ця фраза фактично вибила мене з колії. Та бажання повеселитися у той вечір переважало над розумом. І Новий рік у компанії зустрічати цікавіше, ніж вдома з котом.
– Якось непереконливо. Чому я повинна погодитися?
– Завтра зранку я їду в Антарктиду. Хтозна, повернуся звідти чи ні. Останнє бажання, – побачення з прекрасною леді.

"Цікавий обман", – саме так я подумала в той момент. Хлопець, мабуть, зрозумів, що така думка промайнула в моїй голові, й одразу переконав мене в тому, що вона хибна.

– Це не просто спосіб заманити вас на побачення. Я справді збираюся провести кілька місяців на найхолоднішому материку планети. Потрібно завершити дослідження й підкріпити слова фактами.
– Як цікаво. Ну якщо це й справді так, я згодна. Тільки спочатку дозвольте дізнатися план дій.
– Після того, як ви зігрієтеся з допомогою дивовижного чаю, ми підемо до парку. Там гулятимемо навколо озера, розмовлятимемо про неймовірну красу природи.
– А про своє дослідження розкажете?
– Я зроблю все, що забажає юна леді.
– Добре. Що ми робитимемо після прогулянки?
– Піднімемося на дах багатоповерхівки. Подивимося на зорі. Сьогодні можна побачити дивовижне явище, – я одразу ж подумала про якусь комету чи щось схоже. Та моя думка була не зовсім правильною. – Пізніше ми знову гулятимемо нічним містом.
– Достатньо. Мене все влаштовує. Цей план значно цікавіший, ніж перегляд серіалу на самоті з морозивом, – тим більше я тоді ще була впевнена, що це випадкова зустріч, яка ніколи не повториться. Чому б не погодитися? – Останнє запитання перед початком побачення.
– Так?
– Ми можемо познайомитися та перейти на "ти"?
– У мене є інша пропозиція. Ми переходимо на "ти", але імена наші залишаться прихованими, – тоді мені здалось дуже дивним те, що хлопець не захотів називати своє ім'я. Тільки це не змогло зупинити моє бажання гарно провести час.

Як і обіцяв таємничий незнайомець, ми пішли в парк. Холодний вечір зігрівали приємні розмови про дивовижну красу природи. На мить я навіть забула, що надворі безбарвна, нудна зима. Все навколо зафарбувалося яскравими кольорами. Незнайоме тепло створювало ілюзію літа.

Навіть сонце вирішило виглянути зі свого притулку, створеного густими сірими хмарами. Мій супутник сказав, що воно просто потягнулося до посмішки прекрасної леді. Якщо це й справді так, то моя усмішка допомогла нам побачити захід сонця. Це було неймовірно. Кожного разу, коли я спостерігаю за даним явищем, у душі породжуються нові відчуття. Того вечора це було щось настільки прекрасне, незвичне та інтимне... Важко підібрати правильні слова, аби виразити ті почуття.

Після заходу сонця ми піднялися на дах одного з найвищих будинків у районі. Здається, мій кавалер частенько відвідував це місце раніше. Він впевнено попрямував до краю, де стояв невеликий телескоп. Моє серце почало вдарятися у грудну клітку з шаленою швидкістю. Завжди хотіла побачити зорі ближче, а цей прекрасний принц здійснив мою мрію.

Він шепотів мені на вухо назви зірок, розповідав цікаві факти про них. В один момент хлопець просто взяв мою руку, посміхнувся й запропонував присісти.

 
Лише тоді я помітила, що на землі лежали кілька пледів, а на них –яскраві новорічні подушки з кумедними малюнками. Усе навколо було оточене сяйвом святкових гірлянд. Навіть невелика ялинка стояла біля маленького столика. На ньому – термос та дві чашки, ваза з мандаринами й цукерками.

Мій настрій піднявся на найвищу поділку по шкалі Нового року. Хтось добре підготувався до зустрічі.

– Це все так гарно, просто фантастично, навіть нереально.
– Притримай емоції та слова, бо на потім не вистачить. Через декілька хвилин почнеться зорепад. Це явище ще більш фантастичне.
– Ти не жартуєш? Я пропустила усі можливі зорепади, хоча завжди хотіла побачити це диво.
– Зазвичай період зорепадів закінчується двадцять сьомого грудня, та цього року вчені зафіксували певні зміни в часових межах явища. Саме тому сьогодні ти матимеш таку можливість, – не стримавши емоцій, я поцілувала незнайомця в щоку. Від несподіванки він злякався. Та потім на обличчі хлопця засяяла посмішка. – І що це було?
– Що? – я зробила вигляд, що мене зовсім не здивував мій же вчинок. – Просто дуже емоційне "дякую". Можна я спитаю дещо до того, як почнеться диво?
– Звісно.
– Ти добре підготувався до побачення, але запросив на нього незнайомку. Погодься, це дивно, – я мовчала, чекаючи на відповідь.
– Продовжуй.
– Такі сюрпризи зазвичай готують для коханих або дорогих людей. Твоя дівчина кинула тебе через поїздку в Антарктиду й тому не прийшла на побачення?
– Ти маєш рацію. Щоправда частково. Сюрприз я робив не для своєї колишньої дівчини.
– Тоді для кого?
– Для тебе, – посміхнувшись, мовив незнайомець.
– Ми навіть не знайомі, – хлопець взяв мою руку, залишив на ній легкий та ніжно-холодний поцілунок і почав говорити.
– Мені хотілось побути чарівником і подарувати комусь новорічне диво. І зовсім не було бажання у цей вечір сидіти на самоті в пустій, незатишній квартирі. Ось я і вирішив влаштувати побачення для незнайомки.
– А чому я?
– Засмучена дівчина й новорічний сюрприз – ідеальне поєднання. Дарувати радість потрібно тим, хто її потребує. А тепер забуваємо про всі запитання, лягаємо й насолоджуємося.