Дід

Дрон кружляв, методично роздивляючись місцевість. Аналізуючи та шукаючи цілі.

Новий ШІ-модуль з функцією автовиявлення дозволяв оператору не відволікатись на дрібниці. Холодний машинний розум автоматично підсвічував силуети та можливі укриття.

Дрон був з нової експериментальної лінійки – саме такі “пташки” мали переломити ситуацію на фронті та врятувати наступ, що захлинався в крові. І тоді цілі “спеціальної операції” (хоча її давно вже так ніхто не називав) будуть, нарешті, досягнуті.

* * *

Рушниця була старенькою, проте серйозною – аж цілого десятого калібру. І надійною – за своє довге життя вона ні разу не дала жодної осічки.

Звичайно, така “гармата” має чималу віддачу й у невмілих руках може травмувати стрільця. Та дід знав, як з нею поводитись.

Слово “Дід” не було його позивним чи прізвиськом. Він взагалі не був військовим. Він був… просто дідом.

Село давно опинилося у “сірій зоні”. Наші відійшли – утримувати позиції вже не було можливості. Але й ворог поки не зміг прорватись та закріпитись тут. Війна йшла в повітрі, і вели її не люди.

Дрони кружляли цілодобово – розвідувальні борти, ударні, камікадзе… Дід вже навчився розрізняти їх на слух (а слух в нього, попри чималий вік, все ще лишався нівроку гострим). При бажанні він міг би, мабуть, стати інструктором з протидії БПЛА… Якби йому то було треба.

Коли погода не дозволяла літати – працювала артилерія.

Всі, хто міг – давно виїхали. Дід не виїжджав принципово: ані тоді, коли фронт ще тільки наближався, ані тоді, коли було оголошено обов’язкову евакуацію.

Він не мав ні причин, ні бажання їхати звідси. Те, що по хаті могло в будь-який момент прилетіти, його не турбувало. Він своє пожив… Хоча, про всяк випадок таки облаштував у погребі укриття.

В нього було усе необхідне: запас їжі, ліків, колодязь (наразі дбайливо прикритий навісом), повна дровітня, а також – кілька мішків цукру та буряків і самогонний апарат. Ну, було ось таке в діда хобі. Кожному ж треба чимось займатись для душі?

А ще була рушниця і неабиякий запас набоїв. Замолоду дід був мисливцем та полюбляв ходити на крупну дичину. Його руки ще не забули, з якого боку триматися за зброю, а у пам’яті збереглися знання про те, де і як краще влаштовувати лежки, аби якнайдовше лишатись непомітним.

Зморшкуватий, але все ще достатньо міцний палець плавно витиснув спуск.

Заряд жакану розніс “пташку” на друзки, миттю вивівши з ладу і мотори, й усю електроніку. Той, хто сидів “по той бік камери”, навіть не встиг втямити, що трапилось.

– Льотають тут всякі, – пробурчав дід, закидаючи зброю за спину. – Якраз тоді, коли в мене бражка настоюється.

Після чого обережно, прикриваючись кущами, попрямував до хати.

* * *

Наступного дня одного з ворожих операторів БПЛА, в покарання за втрату останнього наявного борта, відправили в піхоту – де він і загинув у першому ж м’ясному штурмі.

Експериментальну лінійку дронів визнали невдалою, поставки на фронт припинили. Проти головного конструктора відкрили кримінальну справу – за державну зраду та саботаж.

За кілька днів він викинувся з вікна.