6.

6.

   Щоб остаточно прийняти рішення на переїзд до Берклі, у Джесі пішло трохи більше трьох тижнів. Нелегко їй давалося це рішення. Занадто багато всього мало помінятися тепер у неї в житті. Ейван, звичайно ж, дуже зрадів цьому рішенню – від переїзду його стримувала лише вона. Він дуже дорожив цими стосунками, а ще він був дуже щасливим, що взагалі зустрів Джесі у своєму житті. Адже все, про що він міг мріяти за ці останні роки – це лише теплий сімейний затишок у тихому рідному будиночку.

   Сьогодні у Ейвана був останній робочий день на старому місці і останній корпоратив з тепер уже ніби колишніми колегами. Це співпало з ювілеєм професора Хейкінена, який відзначав своє шістдесятиріччя. На корпоратив були запрошені не лише безпосередні колеги професора та Ейвана. Прийшли Метью та Ребекка, а також ще двоє людей, з якими Ейван був ще незнайомий. Джесі прийти не змогла, у неї ще залишалися незакінчені справи у студії. Загалом їхня компанія склалася з дванадцяти осіб. Все це відбувалося в невеликому ресторанчику з музикою та баром, а також з приємною можливістю розважитись у більярд та дартс.

   Перед від'їздом Ейвану не хотілося, щоб між ним і професором залишалося це безглузде напруження у стосунках. Варто сказати трохи теплих вітальних слів на прощання.

   Перед тим як вимовити промову, Ейван підвівся і з почуттям задоволення поволі поправив краватку, а потім піджак свого костюма. З недавнього часу в нього відбулися деякі смакові зміни щодо власного одягу. Замість звичайних джинсових курток, штанів і футболок з написами різних нердовських виразів, жартів і формул, він став віддавати перевагу строгим вишуканим костюмам, особливо англійським брендам. Англійський костюм структурований, аристократичний, у ньому відчувається "військова" виправка: особливо підкреслюються лінії спини і плечей, невеликий акцент робиться на талії, костюм як би "внутрішньо збирає". Такий стиль був ближче до його педантичної натури, а також помітно надавав його худорлявим формам чоловічої привабливості.

   — Якось Ніл Деграсс Тайсон, розмірковуючи про розум, навів таку собі притчу про двох кандидатів, яких приймали на роботу, — почав свою промову Ейван. — Кожного кандидата запитали: "Яка висота шпиля будівлі, в якій ми знаходимося?". Один не замислюючись відповів: "О, я цікавився архітектурою, і пам'ятаю, що його висота дорівнює точно 153 фути." Після нього увійшов другий кандидат: "Я не знаю, — відповів він, — але я розберуся." Він вибігає на вулицю, вимірює довжину тіні цього шпиля на землі, потім вимірює довжину власної тіні, обчислює пропорцію, знаючи довжину тіней та свій зріст, і отримує відповідь близько 150 футів. Незважаючи на те, що у другого кандидата на відповідь пішло більше часу і відповідь була менш точною, він мав розуміння того, як використовуючи свої знання та винахідливість, дізнатися про навколишній світ щось нове. Справжня наука народжується там, де є розум, який знає ЯК думати, а не тільки ЩО думати. Я щасливий, що мені довелося в житті попрацювати пліч-о-пліч з людиною, яка завжди знала ЯК думати, і багато чого навчитися у неї, що допомогло в чималому і мені досягти перших успіхів у сходженні до великої науки. Ще, Ніл Деграсс Тайсон сказав якось, що вчений – це дитина, яка так і не виросла. Тільки дитина здатна на такий інтерес до життя і на таку цікавість, гідну справжнього дослідника. Професор, вам досі вдавалося зберегти цю дитину у своїй душі, продовжуйте залишатися нею і далі на довгі роки, радуючи нас надихаючими відкриттями і випускаючи у світ нові покоління молодих учених, які знають ЯК думати. Вітаю…

   Після Ейвана заговорив професор:

   — Ейван, дякую. Ти знаєш, що мені шкода, що ти йдеш від нас, але я розумію, що ти виріс і заслуговуєш іти далі. Тим більше ті здібності та таланти, які вирують у тобі, вимагають своєї реалізації. Ти не лише успішно тягнув технічну та науково-теоретичну сферу нашого проекту, ти ще зумів організувати роботу в лабораторії на якісно новому рівні. Ти залишаєш нам гарний доробок на майбутнє та зразок високих стандартів. Завтра ти вже будеш у Берклі. Там на тебе чекають великі перспективи та прекрасна кар'єра, і мені залишається тільки побажати тобі творчих успіхів на твоєму новому місці.

   Чесно кажучи, Ейван не відчув у словах професора повної щирості, але все одно для публіки вийшло дуже непогано.

   Ейван помітив, що під час промови професора фізіономія Метью скам'яніла, а його погляд уперся у власну тарілку на столі. Загалом, засмучуватися йому вже не було особливого приводу. Знаючи професора, Ейван не сумнівався, що тепер він візьме його назад до лабораторії і буде няньчитися з ним сам. Ребекка ж, навпаки, уважно і навіть із якимось інтересом кидала на Ейвана відкриті погляди, сенс яких той так і не зміг зрозуміти. Можливо, це добрий знак, і він сьогодні зможе вибачитись перед нею за свою минулу поведінку.

   Через годину веселого застілля гості почали помалу розбрідатися по ресторану. Хтось волів випустити трохи пару в танцях, хтось гаряче посперечатися на важливі глобальні теми, які обов'язково з'являються після деякої дози вжитого алкоголю. А хто просто провітритися чи продегустувати біля бару екзотичні чи не дуже напої. Ейван намагався вистежити, коли Ребекка залишиться наодинці, але вона постійно опинялася поряд із Метью. Чи, може, це Метью опинявся поруч із нею? Адже це він покликав її на корпоратив.

   Тоді ж Ейван і помітив, що біля бару застрягла на самоті дівчина, яку на початку корпоративу професор репрезентував, як Амелію. І що характерно, крім імені чомусь більше жодної інформації. Це інтригувало, а ще інтригувала її неординарна зовнішність. Пекуча брюнетка, коротке каре з рівним під брови підстриженим чубком, тонкі харизматичні риси обличчя, зосереджений погляд. Коротка джинсова спідниця-клеш із широким шкіряним поясом, сорочка-денім та чобітки на середньому підборі навіювали ковбойський стиль. Загалом вона нетрадиційно виділялася серед їхньої компанії. Ейван вирішив підійти.