5.

5.

   Сьогодні зателефонувала Ребекка та запропонувала зустрітися після роботи. Вона та Метью так швидко вилетіли з проекту, що Ейван навіть не встиг вибачитись перед нею, як планував. Це рішення далося професору нелегко і не відразу, але все ж таки здоровий глузд, як вважав Ейван, переміг. Ейван вже й не сподівався більше зустрітися з нею після тих не дуже приємних подій. Цікаво, навіщо їй зустріч? Як би там не було, у нього все-таки буде ще один шанс вибачитись, і тому він погодився на її пропозицію.

   — Привіт, — на її обличчі сяяла посмішка.

   — Привіт, — початок зустрічі Ейван уявляв собі дещо похмурішим.

   — Заскочимо до Макдональдса? — запропонувала вона.

   — Я знаю краще місце, — Ейван повів її до свого авто.

   — Це твій Jeep? — трохи здивовано спитала вона.

   — Мій. Ти чимось здивована?

   — Просто я встигла звикнути до дещо іншого твого іміджу.

   — Це ж лише автомобіль. Це не є навіть предметом розкоші. Раніше він мені був не потрібен, а тепер обставини змінилися.

   — Мені, здається, ти сам змінився, — вона пильно подивилася на нього.

   — Гадаєш? — Ейван щиро знизав плечима.

   Через півгодини вони сиділи у просторому ресторані з живою музикою, а офіціант розливав по келихах біле французьке вино.

   — У мене до тебе є одне особисте питання, — трохи невпевнено почала Ребекка. — Хочу, щоби чесно відповів на нього. Інакше краще не відповідати.

   — Гаразд, давай своє запитання.

   — Як ти до мене ставишся?

   — Нормально ставлюся, — не роздумуючи відповів Ейван.

   — Це не відповідь. Я інше маю на увазі.

   — Інше, значить, — він на мить замислився. — Ти гарна, сексуальна дівчина, звичайно, ти мені подобаєшся в цьому сенсі. Але ж ти й сама знаєш.

   — Не впевнена. Раніше мені здавалося було більше, ніж просто подобалася.

   — Раніше мені теж так здавалося.

   — Тільки здавалося?

   — Не знаю, що тобі відповісти. Мені нема чим виміряти те, що я відчував.

   — Може, ми можемо спробувати знову розібратися з цим?

   — Навіщо? Для тебе я був лише непоказним хлипким задротом, якого ти іноді великодушно обдаровувала увагою, щоб використовувати для своєї вигоди.

   — Що?.. — вирвалось у Ребекки, і її обличчя залило краскою.

   — Так, я випадково почув твою розмову з Метью у віварії.

   — Отже, ось чому все так обернулося.

   — Це тут ні до чого. Я не тримав на тебе зла. Я був злий на себе, що обманював себе надіями. Ти не давала їм приводу.

   — Все одно це пояснює чому ти інакше став ставитися до мене.

   — Мені здається, мало що змінилося.

   Ребекка важко зітхнула:

   — Мені соромно, що я так говорила про тебе. І мені соромно, що ми не раз обговорювали тебе у такій зневажливій формі. Ти не заслуговував на це.

   — Гаразд, проїхали.

   — Насправді, я не ставилася до тебе так. Я не знаю, чому разом з Метью я дозволяла собі таке.

   — Кажу, проїхали.

   Настала пауза. Якийсь час вони обоє мовчали. Знову заговорила Ребекка:

   — Я зателефонувала тобі, бо не хотіла, щоб наші стосунки ось так закінчувалися.

   — Це важко назвати стосунками.

   — Як би там не було, вони мали для мене значення.

   — Тоді тобі нема про що хвилюватися. Давай краще спробуємо це вино. — Він жестом вказав на келихи, і потім трохи підійняв свій, — пропоную тост за те, щоб все погане залишилося в минулому.

   Напруга на обличчі Ребекки змінилася усмішкою, і вона охоче наслідувала його приклад.

   Після ресторану Ейван відвіз її додому. Перед тим як штовхнути дверцята, вона обережно запитала:

   — Зустрінемось якось ще?

   — А як же Метью?

   — Ми з ним більше не спілкуємось. Та й раніше не було нічого серйозного. Просто іноді добре проводили час.

   — Чому не спілкуєтесь?

   — Знаєш, цей неприємний осад. Якийсь час після лабораторії мені просто не хотілося. Не думаю, що тепер це якось зміниться.

   — Гаразд, якось ще побачимося, — підсумував на прощання Ейван.

   Хлопнули дверцята і він узяв курс до себе додому. А трохи проїхавши, раптом з досадою згадав, що запланований свій шанс вибачитись він так і не використав.

•••

   Сміючись, і лише після другої спроби вони відчинили вхідні двері. Опинившись у передпокої, Джесі прикрила пальчиками Ейванові рота: