2.

2.

   Весь ранок наступного дня Ейван підшукував момент, щоб запропонувати Ребецці знову повечеряти після роботи. Загалом вони дуже добре провели вчора час, і це означало який-неякий шанс для нього. Це підвищувало самооцінку та надавало впевненості. Він вирішив, що просто не може сидіти склавши руки, якщо хоче зруйнувати це замкнене коло свого гормонального полону.

   Спочатку він сподівався, що вона сама, як це часто робила, навідається до нього в секцію МР-томографії. Йому здавалося, що те хороше враження від проведеного вчора часу має зумовити її бажання хоча б перекинутися парою фраз і сьогодні. Тоді він і використає момент. Проте все їхнє спілкування зранку обмежилося лише вітанням при випадковій зустрічі в коридорі лабораторії. Наче вчора нічого і не було. Тоді він зважився сам відвідати її у віварії, проте щоразу натикався там на Метью. Можна було подумати, що в нього немає своєї роботи в секції стереотаксису. Ейвану доводилося допомагати і практично навчати його сонарної нейрохірургії ще більше, ніж Ребекку. Наукові дослідження та взагалі інтелектуальна праця – це була явно не його фішка. Йому було проблемою навіть коректно скласти щоденний звіт за результатами досліджень у лабораторному журналі. Раніше цю частину роботи виконував Ден, який крім нейрохірургії встигав ще справлятися і з комплексом завдань генної інженерії, своєю основною спеціалізацією. Ейван порався з Метью лише тому, що поважав професора, який щиро по-дружньому попросив його про цю послугу. Хоча тут слід зазначити, що складно пригадати якийсь випадок, щоб Ейван взагалі комусь відмовляв у допомозі.

   Перед обідом Ейван знову вирішив зазирнути у віварій. Двері були прочинені, і перед спробою увійти в приміщення, він почув розмову, яка його зупинила біля самого входу.

   — Що в тебе з цим яйцеголовим? — поцікавився Метью.

   — Ти стежив за нами? — грайливо відреагувала Ребекка.

   — Від'їжджав із паркування і випадково помітив.

   — Ревнуєш? — продовжила вона з такою самою кокетливою інтонацією.

   — Було б до кого, — зневажливо кинув він.

   — Обережніше з висновками. Може, він зачаровує жінок своїм гострим розумом та душевною харизмою.

   — А це так? — напружився Метью, хоча її іронія була помітна навіть Ейвану через прочинені двері.

   — Розслабся, — заспокоїла його Ребекка, — непоказні хлипкі задроти не до мого смаку. Та й старий він для мене. Лише виявила ввічливість і віддячила за допомогу.

   — Ти його зводила на вечерю? — тепер уже глузливо спитав він.

   — Запросила. Він вже давно западає на мене, нехай порадіє трохи.

   Утворилася невелика пауза, а потім Метью знову заговорив:

   — Давай на ці вихідні знову прихопимо з собою Калеба і Хейлі та з'їздимо на наше озеро, — змінив він тему.

   — Ти вже забрав свій трейлер із автосервісу?

   — Звісно.

   — Тоді із задоволенням.

•••

   Повернути Ейвана до реального світу вдалося не відразу. Наполегливі вигуки були марними. Тільки коли Луїс, син господарки будинку, схопив його за руку, Ейван зупинився і глянув на нього.

   — Я купив балончики із фарбою. Пофарбуємо сьогодні? — спитав він із глибокою надією в очах.

   — Сьогодні? — розгублено перепитав Ейван і знову завис у собі.

   — Ти зайнятий? — в інтонації підлітка заграли виразні нотки розчарування.

   Вже з обіду Луїс з нетерпінням чекав моменту, коли Ейван повернеться з роботи, щоб внести завершальний штрих у лагодження байка, в якому він сам брав активну участь і на який пішло цілих три місяці його підліткового терпіння.

   Півроку тому Ейван наштовхнувся на оголошення про здачу кімнати в приватному будинку, приклеєному просто на ліхтарному стовпі неподалік його лабораторії. Будинок знаходився лише за двадцять хвилин ходьби від місця його нової роботи. Хоча будинок і кімната вимагали генерального ремонту, це все одно був значно сприятливіший варіант для Ейвана. До цього йому доводилося цілу годину добиратися спочатку пішки, а потім на метро від тієї колишньої тісної кімнатки у багатоквартирці. Його нова кімната була трохи більшою, але головне, господиня люб'язно дозволила користуватися просторим гаражем і різноманітним інструментом, який залишився від її колишнього чоловіка.

   Господиня жила з сином і ледве зводила кінці з кінцями, працюючи швачкою в якомусь ательє. Будинку не вистачало вправних чоловічих рук і Ейван взяв на себе тимчасову роль господаря. Поступово він відремонтував дах, горище, вентиляцію та в деяких місцях стіни, замінив сантехніку та несправне електрообладнання, і ще приклав руки до різного по дрібницях. Освоївши гараж як майстерню і обладнавши його вимірювальними приладами та інструментами для налагодження електронних пристроїв, він взявся за ремонт побутової техніки у будинку.

   Тоді до нього в гараж і зачастив Луїс, жадібно цікавлячись усім, що робив Ейван. Луїс виявився тямущим хлопцем і швидко навчався всьому, що показував та розповідав Ейван. Незабаром він перетворився з набридливої дитини, яка спочатку трохи докучала Ейвану, на дуже корисного помічника. Господині залишалося тільки радіти, що некерований Луїс перестав, як раніше, довго десь пропадати на вулицях із сумнівними товаришами або в кращому випадку зависати вдома в комп'ютерних іграх. Більше того, у нього навіть піднялися оцінки з фізики, хімії та біології у школі, що викликало особливе здивування.