Давні рядки
М&М
Чи буває, скажи, Маргарито, що майстер – нездара?
Що не майстер, не учень – а служка у домі майстрів?
Що талант, Маргарито, – пихи недолуга примара,
Що із даром таким тільки пасти у лузі корів?
Коли вірші читають в задусі червневої ночі,
Позіхати не личить: не так зрозуміє, дурне.
Маргарито, ти сонно замружиш утомлені очі
І чекатимеш, доки твій майстер заткнеться й засне.
Краще б він, Маргарито, подався на інші планети!
Ти б хоч виспалась нині: поезія так дістає…
Маргарито, не спи! Це тобі він читає сонети.
Не молись, Маргарито, ніхто його зараз не вб’є.
Як обтяжливо музою бути – за дев'ять одною, –
Присвятити тобі кожен подих, і погляд, і крок…
Я уб’ю тебе, майстре-невдахо. Своєю рукою.
Із любов’ю. Красиво. У лузі між жовтих квіток.
Відредаговано: 24.02.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
