Глава 11. Дістати дракона

Я нарешті сповзла з колін Елдена, усвідомивши абсурдність свого положення. Те, що можна було списати на мій переляк, поки я задихалась, вже не спишеш на більш-менш спокійний стан.

– Чому ви вирішили, що я стала жертвою закляття на крові? – відійшла до вікна.

Щось не хотілось мені в це вірити. Елден, звісно, геніальний артефактор, але ж це не означає, що він в усьому обізнаний і не може помилитись!

– Я вивчав ці закляття і, повірте, відрізню від звичайних. До того ж, ви самі бачили вашу реакцію – варто мені було його торкнутись. Такі пастки роблять саме на таких закляттях.

Реакцію я пам’ятаю – мене аж пересмикнуло при спогаді:

– І що воно з себе уявляє?

– Конкретно це – досить дивне. Воно спотворює вашу енергетику, а вже вона впливає на енергетику всього, що навколо вас, викликаючи неадекватну реакцію.

А ось це вже цікаво!

– Тобто? Воно й на мою поведінку може впливати?

І скільки б ще дров я наламала під впливом цієї гидоти?! А ідіоткою вважали б мене.

– Воно й впливає, – підтвердив мої найгірші підозри Елден. – Якби не практика з заготовками, ви б ще довго нічого не помічали й воно встигло б укорінитись.

Чудово! Мало мені неприємностей в моєму житті, так якась тварюка їх ще й підкинула додатково! Але, як?! Враховуючи захист, котрий стоїть на мені, протиснути подібне закляття в мене практично неможливо! Для цього потрібно бути або ж кревним родичем – а в найближчій рідні я точно певна, або ж володіти кровною магією на найвищому рівні – а таких в Дев’ятизем’ї, наскільки мені відомо, практично немає. Тим більше, що ця магія під забороною.

– Гадаю, – вираз обличчя мого керівника мені вже не сподобався, – нам варто поставити до відома вашого батька.

Красно дякую! Тато спить і бачить, як мене під охорону взяти! А тут такий привід!

– Може, ви його спробуєте зняти самі? – проскиглила, навіть не сподіваючись, що мені так пощастить.

– Це не жарти, княжна! – рикнули на мене, як на вередливе дитя. – Я лише торкнувся його й ви ледь не задихнулись!

Елден нервово міряв кроками кабінет, періодично кидаючи на мене напружені погляди.

– Зв’яжіться з батьком: нам треба, щоб він прочинив портал до резиденції. Краще, якщо ніхто не бачитиме, як ми туди йдемо.

– Ви думаєте, що за мною слідкують?

– Думаю, що зайвою така пересторога не буде. Закляття не укорінилось, тому слідкувати за вами з його допомогою поки неможливо. Значить, скоріш за все, хтось слідкує зовні.

Слушне зауваження, однак мені не зовсім зрозуміло – навіщо слідкувати за мною? Я ж не займаюсь державними справами! Та, можливо, він має рацію. 

– Вдаліше було б переміститись з маминого кабінету: там можна знайти портальний камінь.

– Вашої матері сьогодні немає в Центрі, оскільки в неї презентація у Ватраньї. А зламувати її кабінет, – Елден осудливо зиркнув на мене, – я вам не дозволю. Зв'язуйтесь з батьком, – продовжив він тиснути.

А на що я розраховувала? Що подібне може проминути мого тата?! Наївна! На мою фразу: "В мене проблеми. Потрібен портал", – портал прочинився миттю, оскільки пошуковий маячок з мене нікуди не дівся. І Елден швиденько запихав в прочинений прохід свою невдачливу практикантку, рушаючи слідом за нею.

Не встигла я ще й кроку зробити в татовому кабінеті, як була схоплена за руку й притягнута до люблячих батьківських грудей, наче проблеми гнались за мною в намірі, щонайменше, з'їсти мене!

– Та-а-т! Як що, то пан Елден не та проблема, котра за мною женеться, – спробувала випручатись з його рук.

– Що сталось? – питання явно було адресовано не мені.

– Хтось підсадив закляття на крові вашій доньці, – на мене кивнули так, наче я була не живою людиною, хоча б, а мов якийсь об'єкт дослідження. – Район горла.

Я розумію тих, хто почувається не затишно під татовим скануючим поглядом, і я – не виняток. Таке враження, що батько тебе наскрізь бачить з усіма найпотаємнішими думками. Не знаю, що він там видивився, але за хвилину вже витягнув Елдена за двері.

Поки вони щось з’ясовували у приймальні, я всілась у татове крісло. Називається: відчуй себе князем! Хоча, я і князь – поняття явно не сумісні. І батьки, на щастя, це розуміють. Тож, татусеві цю лямку тягти доведеться ду-у-у-же довго. Дідусь до вісімдесяти п’яти років тягнув, поки онучку своєму все не спихнув, перемкнувшись на правнучку. Але виховати з мене державну людину не вдалось – не цікаво.

Нарешті, чоловіки повернулись до кабінету. Під їхніми перехресними поглядами мені захотілось під стіл сповзти: так, мабуть, бактерії почуваються під мікроскопом. 

– Все настільки погано? – спробувала і я посканувати обох одразу.

Судячи з їхніх похмурих поглядів, я була недалекою від істини. А, може, навіть ближче, ніж хотілось.

– Ми з паном Елденом зараз знімемо закляття, – почав тато.

Мені не почулось? «Знімемо», а не «спробуємо зняти»? Він такий в цьому певний? Чи це, щоб мене заспокоїти? Задихатись мені не сподобалось.

– Ви? – окинула їх підозрілим поглядом. – Тобто, самотужки це не зняти, як я розумію?

– Лисенятко, – тато обійшов стіл і опустився на підлокітник поруч зі мною, обіймаючи мене за плечі, – тобі немає чого боятись. Арнйорн просто буде фіксувати твій стан, поки я буду вилучати закляття. От і все.

Звучить надихаюче! Тільки чому мені здається, що все не так просто, як мене намагаються переконати? І дещо про ці закляття я також читала.

– Тат! Мені не три рочки, і я в курсі, що закляття на крові – найскладніші.

– Так, Лісо, найскладніші, – він трохи помовчав, наче роздумуючи, чи варто продовжувати. – Тільки ти не в курсі, що я володію магією крові повною мірою.

Я втупилась в батька: от так живеш поряд з рідними людьми, а потім з’ясовуєш, що ти про них і левової частки інформації не знаєш!

– Добре, – розгублено кивнула, намагаючись усвідомити почуте, – мені щось треба робити?