Глава 9. Дивна пропозиція

– Рогвол?! – я розвернулась на голос.

От тільки цього типа мені тут не вистачало! Особливо після нашого неепічного завершення прогулянки до клятого озера того Веселкового! Ні, ну, я Ґару навіть вдячна, що встиг забрати мене звідти раніше, ніж я встигла накоїти дурниць. Хоча, деякі я все ж встигла. Не міг він раніше прилетіти за мною?!

– То дозволите увійти? – почулось знадвору.

Все одно – рано чи пізно доведеться з ним зіткнутись, тож, краще вже зараз перечервоніти й забути, як страшний сон!

– Я ж обіцяла з вами сьогодні зустрітись, – приречено зітхнула. – Заходьте!

Ці птахи – просто усюдисущі! На мою голову! Краще б Вілея прилетіла!

– Дякую, Аліссаро! – чоловік виринув з-за кута й увійшов до вітальні, заносячи з собою цілий шлейф дивовижних ароматів.

Я мимоволі потягнула носом повітря, отримуючи справжнє задоволення від запаху й це не залишилось непоміченим:

– Я знав, що вам сподобається!

Він дістав з-за спини щось на зразок пласкої піали, в котрій насипом лежала якась подрібнена трава.

– Що це? – витягнула шию в її напрямку.

– Та сама трава дурва, сандал та пасифлора. Якраз те, що вам і потрібно після сьогоднішнього, – він посміхнувся, та ідентифікувати його посмішку було важко – з цим чоловіком взагалі було важко зрозуміти, що він відчуває.

Лише на тому озері мені вдалось вивести цю непорушність із себе: мабуть, в мого тата реально таки «вбивча» репутація, коли йому навіть присутнім не треба бути, щоб навести страху на будь-кого за наслідки посягання на його «скарби». Одним з цих скарбів була я.

– А про сьогоднішнє, – наголосила на останньому слові, – тільки лінивий не знає?

– Що ви, княжна! В мене були справи з Елденом, а його кабінет весь у крові виявився. А я вам вже казав, що запахи запам’ятовую добре. І кров кожного несе ще й свій індивідуальний.

– І ви вирішили висловити мені своє співчуття? – в таку дружність я слабко вірила, але ж не можна ображати людину… чи не людину безпідставною недовірою.

– Ми розстались не найкращим чином, і я почуваюсь дещо винним в тому, що весь ваш день пішов шкереберть. І це, – він кивнув на трави, – найменше, чим я можу вам компенсувати ваші неприємності.

Аромат дійсно розслабляв і заспокоював, а, враховуючи ще й влаштовану Христиною ванну, я вже ледь калюжкою не розпливалась. Ще трохи і просто впаду у руки цього звабливого типа.

– Так! – голос домовички швиденько вивів мене з небажаного стану. – Це що таке?! Дівоча світлиця, невинна дівиця й сторонній чоловік!

Рогвол розсміявся:

– У вас чудова охорона!

Та ще Христина за моєю мораллю не слідкувала!

– В мене розмова! – змахнула рукою, закриваючи простір від підслуховування. – Ви щось хотіли? – повернулась до гаруди.

– Чому я маю щось від вас хотіти, княжна? – він опустився на диван й жестом запросив мене присісти поруч, наче це я в нього в гостях була.

– Хіба ні? – впала таки поряд, бо ноги ледве тримали вже.

– Ви – чарівна дівчина, Аліссаро! – Рогвол розвернув до мене усміхнене обличчя. – І, якби не були княжою донькою, можливо, щось і хотів би. Але мені ще не набридло моє життя! – розсміявся він. – Проте, мені приємне ваше товариство. Щось в вас є таке, через що з вами хочеться спілкуватись. Хоча люди, зазвичай, мене не цікавлять.

– Справді? – так мені симпатію ще ніхто не виказував.

Взагалі я досить дивно почувалась поруч з цим гарудою. З одного боку, моє дівоче самолюбство аж пищить – так вимагає відчувати себе хоч трохи об’єктом чоловічої уваги. З іншого – я чудово усвідомлюю хто є цей гаруда, і що нічим добрим моя дурість не закінчиться. Ну, він і сам про це сказав. Але навіщось же він підтримує наше спілкування?

Рогвол простягнув мені розвернуту долоню:

– Справді. Пропоную просто дружбу.

Дивна пропозиція! Але ж друзів багато не буває? Вклала свою руку до його:

– Дійсно – дружбу? Чи взаємовигідні відносини? – хитро примружившись, перехопила його погляд.

– Якщо вам буде потрібна допомога і я зможу її надати – ви її отримаєте. А зараз, – чоловік схилився над моєю рукою, ледь торкнувшись цілунком, – вам потрібно відпочити. На все добре, княжна, – він підвівся й швидко зник на балконі.  

А в мене навіть сил не було доповзти до ліжка і я так і заснула на дивані поряд з тими ароматними травами. Мабуть, даремно, оскільки я пам’ятаю, що дурва може викликати віщі сни, а те, що я у своєму побачила – мене дещо шокувало…

Озеро в горах з найчистішою та найпрозорішою водою було просто всипане чарівними лотосами, що сяяли якимось внутрішнім сяйвом. Вода була приємною на доторк, хоч і прохолодною. Вона обволікала мою шкіру, змушуючи її також світитись. І бентежне поколювання розливалось тілом. Але не від води… Від рук, котрі обмивали мене в цьому озері, пестливо торкаючись мого тіла й ковзаючи вздовж нього, окреслюючи кожен вигин та змушуючи мене не тільки червоніти, а й тремтіти. Я знала чиї це руки й навряд чи могла сплутати з чиїмось ще, бо ось тільки бачила їх, і навіть відчувала. Від цього знання мене пробив ще більший дріж…

– Лісо! Лісо! – хтось термосив мене за плече.

Та що ж таке?! Я навіть обличчя розгледіти не встигла!

– Мам! – ледве розліпила очі. – Ну, що сталось? – такий сон перервати!

Насилу розпрямилась від незручного спання в якійсь скрюченій позі, в котрій я чомусь так і заснула. 

– Тебе всю трясло. Навіть Христина злякалась й покликала мене, бо ти не реагувала. 

Та від такого сну звісно прокидатись не захочеться! Але хто ж мене питає?!

– Не пам'ятаю, – поморщилась, наче й справді намагалась пригадати.

Хоча й намагалась та, як завжди по пробудженню, залишились лише відчуття, а вся конкретика втекла слідком за сном.

Мама кинула підозрілий погляд на піалу, що залишив Рогвол:

– Це те, що я думаю?

– Христина ж тобі вже доповіла, – скривилась у відповідь.