Глава 6. Давні рахунки

Ігор дійсно міряв кабінет з кінця в кінець, не маючи змоги заспокоїтись. Слова доньки вибили його з рівноваги всерйоз і надовго. Найстрашніше було те, що вона була права, хоч і правда та була не повною. Він добре пам’ятав і той день, коли дізнався про її існування, і день її народження – одні з найстрашніших днів у його житті. І пам’ятав, як хотів позбавитись її. Якби можна було це зробити, не зашкодивши Лєрі, він би зробив… І рука б не здригнулась… Тоді…

А тепер? Тепер він і досі відчуває провину за те, хоча й здавалось, що вже давно спокутував її. Спокутував, кожним днем доводячи свою любов дитині. Адже, насправді він не хотів її смерті. Але як пояснити той страшний вибір, перед котрим він стояв: життя коханої жінки проти життя ненародженої дитини?! Ворогам такого вибору не побажаєш!

– Та-а-а-т! – пролунало з-за дверей, ледве та прочинилась, й вирвало з роздумів.

І що він почує зараз? Ігор розвернувся на голос: Аліссара увійшла, ховаючи очі й, наблизившись впритул, ткнулась лобом йому в груди.

– Пробач, – щось там прошелестіло досить тихо.

Полегшено зітхнувши, він обійняв доньку:

– Лисенятко, – притиснувся губами до її маківки, – невже ми з матір’ю дійсно дали тобі привід так думати?

– У-у, – буркнула, мотнувши головою, але не відриваючись від грудей.

Вся в матір: та теж ховалась на ньому від нього ж!

– Просто…, – вона все ж таки підвела голову, дивлячись винними оченятами, – почути, що я – якась помилка, було образливо.

– Лісо, – Ігор насилу вичавив з себе посмішку, – ти – не помилка. Ти – несподіванка. І, якби не загроза життю твоєї матері – навіть питання не стояло б про те, щоб тебе позбавитись. Спробуй зрозуміти це.

– Я розумію, тат. Справді, – вона підтяглась навшпиньках й поцілувала його у щоку. – Це називається – сама себе накрутила. Не сердься.

– Не серджусь, – клацнув її по носі. – Тільки не зникай так більше – без попередження.

– Тобто, – блиснула вона своїми хитрими синьо-зеленими очима, – з попередженням – можна?

– Краще вже так, – осміхнувся він.

– Добре, – кивнула донька якось двозначно. – А можна я зараз зникну?

– Куди й чому? – Ігор ловив її погляд, котрим вона вперто від нього тікала.

– Куди – ще не знаю, а от чому?.. – вона важко зітхнула, мов би душу її привалило найтяжчим тягарем. – Поговори з мамою: нехай перенаправить мене на практику до якогось іншого відділку.

– Лісо! – це вже скидалось на звичайні вереди. – Твою практику узгоджував деканат, і щось в ній змінювати – можуть, так само, лише там. А Елден – реально найкращий спеціаліст у своїй галузі, й нам пощастило, що наш Центр його отримав.

Донька закотила очі:

– А за його геніальність розплачуватись маю я!

– Та що він тобі зробив?!

Очі Аліссари якось підозріло забігали, й Ігорю здалось, що зробив точно не Елден, а, якраз, вона.

– З тобою ніколи не було, щоб просто неприємно спілкуватись з кимось? – все ще пробувала дотиснути.

– Якщо немає об’єктивних причин, крім твого викривленого сприйняття, то тобі не завадить навчитись спілкуватись навіть з такими людьми. Загартовуй волю, – усміхнувся, згадуючи, як колись неприємною особистістю його Лєрка вважала – закінчилось весіллям.

Хоча про це думати дитині ще зарано! Спочатку нехай вивчиться!

– Дякую за підтримку, тату! – пирхнула невдоволено донька. – Піду гартувати волю, – вилетіла за двері, пославши наостанок повітряний поцілунок.

Та не встигли двері зачинитись, як з’явилась Лєра:

– Що? Ввімкнула дрібного маніпулятора?

– Чесно? – Ігор поморщився. – Готовий був здатись на цю її маніпуляцію, аби не почуватись винним.

– Ігор! – дружина мало не блискавками в нього жбурнула. – Ми нічим не щемили нашу дитину! І в любові їй відмовлено не було, і вона це чудово знає! Тому припини себе картати за те, в чому ти не винен! А, якщо добре розібратись, то в мене багато питань до Ґара: він, якраз, добре знав, що треба робити, аби я не померла під час пологів, але мовчав до останнього. Зате Лісі швиденько наплів, які в неї батьки не чуйні!

– Та це не зупинило тебе покликати його на допомогу!

– Так! – Лєра наблизилась до нього впритул й поклала свої тендітні долоньки йому на плечі. – По-перше, між ними є зв’язок, і він швидко її відшукав. А, по-друге, – не дала й слова йому вставити, – ви б ще більше посварились з нею, і про вибачення зараз мова не йшла б.

Ігор дивився на дружину й дивувався тому, як з роками вона все ж помудрішала. В усякому разі з донькою їй вдавалось справлятись краще, ніж йому. Аліссара була багато в чому схожою на свою матусю, а та добре знала з власного досвіду, на які важелі доцільніше натиснути, щоб отримати потрібний результат, бо ж сама з-під них вислизала свого часу.

– Але з Ґаром треба розібратись, – він схилив голову до плеча, торкаючись губами тонких пальців, що нервово постукували по ньому.

– Розберемось, – Лєра поклала долоню йому на щоку, – та трохи пізніше.

– Хочеш зачекати, поки він проявиться більш явно?

– Краще взагалі переговорити з Лісою, щоб вона не спіймалась на його гачок.

– Думаєш, – Ігор потерся щокою об теплу долоню дружини, – він спробує отримати людську подобу?

– Для нього це – єдиний шанс покінчити з самотністю, – кивнула вона. – І я б, може, навіть була б не проти, але не після того, що він їй наговорив. Ґар, наче навмисне спробував вбити між нами клин. Навіщо? Я не розумію. Тут явно з логікою не все до ладу. І його адекватність в мене викликає питання. Мені його дійсно шкода, – Лєра похитала головою, – але донька мені дорожче.

– Так. І вона дуже вперта, – опустив погляд, занурюючись до двох синьо-зелених озер, – як і її мама.

Дружина миттю обвилась руками навколо його шиї, а її губи опинились небезпечно близько, шепочучи:

– Дуже вперта.

Гаряче повітря, що вирвалось з її рота при цьому, залоскотало його шкіру й нерви.