Розділ ІІ

Розділ II

Софія струшує головою, оглядається. Це що розіграш? Прихована камера? Онлайн-трансляція? Нікого не видно. Невже видіння? Чому їй відкрилось?

Жінка обходить руїни та бачить перед собою кам’яні надгробки. Могили вітають смутком полину, подекуди видно сліди якихось парнокопитних. Підходить до крайньої могили й знову переміщення в часі…

 «7.07.1930.

… На лавці біля могили молода білявка, років двадцяти п’яти. Біля неї сивий старець-мольфар в потертій одежині, в брилі. Тримає жінку за руку.

- Допоможіть, благаю. Мій чоловік, батько мого чоловіка, його брати й племінники – всі помирали одразу після того, як їм виповнювалось тридцять. У мене двоє синів, врятуйте їх. – По щоках жінки текли сльози.

- Це не в моїх силах. Зняти це прокляття можна лише двома способами.

- Я на все згодна!

- Це могла б зробити та, хто наклав його. Але її вже немає в живих.

- Що?

- Так. Вона в гніві наклала прокляття. А її онука теж носила нащадка вашого свекра. І він теж помер у тридцятирічному віці. Після нього залишилось двоє синів. Їх теж чекає така ж участь. Стара знахарка не пережила смерті правнука.

- А другий спосіб? – в очах жінки світилась надія.

- Якщо у нащадка чоловічої статі першою народиться дівчинка. Вона має здійснити обряд. Скласти хмиз посеред вітальні, де звучало прокляття, взяти кресало з вашого будинку і запалити багаття. Щойно полум’я підійметься в її зріст – прокляття зникне.

- У нас всіх народжувалися лише хлопчики, - білявка у відчаї заломила руки.

- Ні. Ця дівчинка має бути нащадком позашлюбного сина вашого свекра. В її венах має текти кров вашого свекра і знахарки, яка прокляла. І виконати обряд вона зможе після того, як їй виповниться тридцять. Тоді й сила та знання покійної знахарки увійдуть в цю дівчинку.

- Де їх шукати? Може там народилась дівчинка?

- Онука тої старої вийшла заміж за сина старого мельника, що на іншому кінці села. Він її вагітною від вашого свекра взяв. Зараз вони там не живуть.

- А де ж вони?

- Не знаю. Але десь недалеко. Тут її місце сили. Кресало закопайте в крайню могилу.

- Навіщо?

- Щоб коли прийде час, його знайшла та, хто зможе зняти прокляття, – старий мольфар дивився наче крізь білявку. – Через два покоління, - додав тихо, але жінка його вже не чула за голосними риданнями…»

Софія збігла вниз до друзів і розповіла про закинуті могили в зарослях. Вирішили зробити добру справу. Звернулись до голови села.

Небайдужі жителі допомогли перенести останки на сільське кладовище, перенесли й плити на них, впорядкували.

Софія висадила на тих могилах фіалки – свої улюблені квіти. Такі ж квіти росли й на могилах її рідних.

Розказала бабусі, адже і в їх родині, її дідусь по батькові та її батько померли тридцятирічними. І бабуся повідала їй, що це вона і є нащадком позашлюбної дитини поміщика.

- Ми з твоєю мамою дуже хвилюємося за Антона та Ярослава. По церквах ходили, по знахарках. Ніхто нічого втішного сказав, - бабуся витирала хустинкою сльози

- Мені чому не сказали?- в погляді молодої жінки лягла образа.

- Ще не час був. Досить, що ми з твоєю мамою хвилювалися, бабуся винувато дивилась в очі. - Воно й на тебе вплинуло. Негідний чоловік для доньок і смерть для синів.

Коли розкопували могили, то знайшли загорнене кресало, його Софія забрала собі. Вона має це зробити – зняти прокляття з їхнього роду, відвести його від Антона, Ярослава та інших чоловіків, які прийдуть на землю в їхньому роду.

Наступного дня Софія піднялась на пагорб, назбирала хмизу і склала посеред колишньої кімнати багаття. Довго намагалася добути вогонь, а потім зачаровано дивилась на багаття. Несподівано її немов гарячою хвилею вдарило, відчула приплив сил і побачила напівпрозору постать своєї прапрабабусі, але страху не відчувала.

- Пробач, - долинуло шелестом від неї. – Це я винна, що твоє сімейне життя не склалося, а хлопці помирали. Пробачте мені всі, якщо зможете. Живіть довго. За них, померлих живіть...

- Стій! Зупинись! Ти не винна, так вже сталось. Я від імені всіх твоїх нащадків пробачаю тобі! – Софія не впізнавала свого голосу.

- Силу в цілительстві будеш мати велику, всі трави тобі відкриються, багато подій зможеш передбачити, але не зізнавайся, що вмієш це і  звідки воно – не зрозуміють, в темних справах звинувачувати будуть, відьмою наречуть. – прозора постать хитнулась.- Допомагай під маскою офіційної медицини.

- А якщо я щось не зрозумію, як чинити? – потягнулась Софія за нею.

- Приходь сюди та нічого не бійся. Подумки зі мною спілкуватися будеш. – видихнула й почала віддалятися.

Примара зникла. Софії стало легко, спокійно. Оглянулась.

 Сиві полини продовжували дихати смутком. Вона дивилась на той полин і звідкись знала, для лікування яких хвороб і в яких дозах його можна використати. А далі молочаї, очитки, чистотіл – звідкись в голові з’являлися назви рослин, яких вона ніколи не знала. А тут вона в голові вже мала інформацію про застосування всіх рослин, які вихоплювали її очі. Спочатку здивувалась «Звідки ці знання?», а потім зрозуміла – прапрабабуся…

Минуло три роки.

Три місяці тому Антон з дружиною і дітьми відсвяткував свій тридцятирічний ювілей, в нього все добре, але мама і бабуся досі телефонують йому по кілька разів на день, щоб упевнитись чи все гаразд.

На прийом до Софії черга розписана на два місяці наперед. Лікарка поєднує традиційну та нетрадиційну медицину і ніби творить дива.

Вдома жінку чекає коханий чоловік Олександр. Син перейшов на четвертий курс медуніверситету. Життя налагодилось.