Частина 1

• Давайте зіграємо в гру.

• Саме ці слова я промовив одного вечора своїй сім′ї. Всі здивовано відірвалася від своїх гаджетів.

        -     Да, давайте пограємо. – очі Адріанни засвітилися веселим сяйвом.

• Ура, давайте грати. - Ніколь відкинула свій смартфон  в сторону.

•    Дружина здивовано підняла свій погляд на мене.

  …

    Давайте знайомитись. Моя сім′я. Моя любима дружина Кристина – домогосподарка, та троє наших дівчат: десятирічна Адріанна, Ніколь шість років та однорічна Еріка. Жіноче королівство, наповнене надзвичайно різноманітними характерами. Дружина відкрита та прямолінійна людина, готова прийняти емоції співрозмовника та прийти на допомогу лише при натяку про це. Старша ж донька більш закрита в особистому світі, сприймати чи ні людей з їх емоціями для неї залежить від настрою. Середня ж донька тягнеться до оточуючих, даруючи навколишнім своє світосприйняття бурхлива мов море. Молодша донька, як всі діти її віку з цікавістю вивчає цей світ, та вже проявляє наполегливість в своїх спробах і уважно спостерігає нашу реакцію на її дії. Та не зважаючи на всю цю різноманітність, вони мають одну схожу рису – лідерство. Тож як вони між собою домовляються, не розумію.

  

    Щодо себе, без краплі самолюбства скажу, що я людина - творча, не зважаючи на свій вік, весь час проводжу за самовдосконаленням. Ця моя вдача має дві сторони медалі: позитивну та негативну, і я це усвідомлюю. Відповідно це віддзеркалюється на взаємовідносинах в сім′ї, та на її статках.  Як чоловік, взявши на себе зобов′язання забезпечувати сім′ю, працював будівельником, тому що, за фахом інженер-будівельник. Та за обставин коли в 90-их роках минулого століття в моїй країні відбувались фундаментальні зміни як в економіці, так і в світоглядах, за фахом довелось працювати як звичайний робітник. Та жити за щось потрібно. Отже. Коли народилася старша донька, мого заробітку більш менш вистачало для сім′ї, та з народженням молодших доньок питання фінансів все більш гостріше ставало  для мене актуальним. Я розумів, що працювати  більше й довше, це не вихід з все скрутнішого становища. Очевидним ставало те, що мені не вистачало знань, а ні про фінанси, а ні про психологію успішності.

   

  
    Тож, декілька років тому, я розпочав пошуки інформації яка б могла мені пояснити як діяти. Початок розпочався з дивовижної книги пана Роберта Кіосакі, яка змінила мій світогляд, за що йому моя велика дяка та уклін, назва книги: «Багатий тато, Бідний тато». А потім було прочитано дуже багато інших книг, таких як «найбагатша людина в Вавилоні» Джоржа Клейсона, «Думай та багатій» Наполеона Хіла, та багато, дуже, дуже багато інших цікавих книг про фінанси та успіх. Розуміння, що робив все не так, переповнювало мене. Отже прийшов час і мені втямити, що треба діяти. Але по іншому, не так як я завжди робив, з іншим підходом.

  

   Але в той же час, внутрішній супротив також переповнював моє внутрішнє бачення. Невпевненість то острах помилитись, це ті емоції що супроводжували мене в моїх починаннях. І тут, на допомогу прийшла дружина. Кристина в цей час вивчала психологію сімейних взаємовідносин. Вона пояснила мені, як закладаються основи наших характерів, що саме в ранньому віці закладається світогляд людей, і саме дії батьків показують стратегію з якою будуть в подальшому діяти діти. Тобто, мої дії в фінансовому плані зараз, були вкладені мені батьками в ранньому віці. Народжений в Радянському Союзі, вихований з негативним баченням до грошей, та до особистої власності. Все стало на свої місця.

    І тут, постає питання іншого, морального характеру. Виходило, що ми (я з дружиною), навчаємо своїх дітей тих же помилкових стратегій, які нам нав′язали наші батьки, самі того не бажаючи. Та все ж . Це потрібно виправляти. Негайно. Але перш за все, потрібно змінити свій особистий світогляд. Викорінювати Радянський Союз. Але як? Адже в середині вже закостенілий світогляд. Що робити?

    Деякі авторитетні люди стверджують, що для того щоб людина змінилась потрібна стресова ситуація, яка  межує з виживанням. Хто таке захоче? Я точно ні. Я хочу іншого. Дієвого але спокійного, навіть веселого перенавчання.

    Одного дня я звернув увагу на те як проводять свій час діти. Вони грали в свою вигадану гру, сміялись та емоційно реагували на дії друг друга. І ось в цей момент мене осяяла думка: якщо діти граючи навчаються, то і дорослі також це можуть. Отже, щоб видозмінити свій світогляд та чомусь навчитись, і щоб це принесло користь, мені потрібно грати (при тому постійно) в ту гру яка буде вчити іншим стратегіям, відмінним від закладених в дитинстві, головне щоб це відкликалось позитивом в внутрішньому стані, щоб хотілось в неї грати знову й знов.

  

    Почала зароджуватись ідея. Тож..