Глава 52

Скайлер

- Вирішила погосподарювати? - Обіймаю Олівію ззаду, оцінивши гірку панкейків, що красуються на тарілці.

- Ага.

Вона посміхається і швидко повертається до мене, щоб цмокнути в губи. Зосереджена на приготуванні.

Нахабно тягну верхній панкейк і, звернувши його в трубочку, відкушую. Смачно.

- Ти що? Почекай, ще треба полити сиропом, - схаменувшись, Олівія дістає пляшку сиропу і видавлює його зверху на панкейк.

Рідина стікає на мої пальці, я ловлю її губами, щоб не потрапила на одяг, і сміюся.

- Ой, чорт, вибач, - метушиться дівчинка, разом зі мною ловлячи краплі пальцями і відправляючи їх собі в рот. Теж сміється.

Поглянувши на мене, посміхається на всі свої білі зубки і тягнеться до моїх губ. А точніше до підборіддя. Збирає сироп і хихикає.

- Ти солодкий, - облизує свої липкі губки, і я не утримуюсь, роблю те саме, а потім якось непомітно для нас ця дія переходить у глибокий поцілунок.

Мене замикає, нервові закінчення тріщать. Забуваю і про панкейки, і про те, що ми на кухні, куди будь-якої миті можуть зайти, просто беру те, що так люблю. Від чого в мене нутрощі зводить день у день.

Ми настільки захоплюємося з Олівією, що мало не втрачаємо моменту, коли по холу лунають кроки. Відриваємося один від одного одночасно. Я роблю розворот на сто вісімдесят градусів саме у той момент, коли на кухню входить Керрі.

- Доброго ранку, діти.

- Доброго, - бурчить Олівія, не обертаючись від плити.

Звичайно, губи червоні.

- Добрий, - киваю я і сідаю за стіл.

- Олівіє, ти вирішила приготувати сніданок? – дивується її мати.

Підходить до плити та скептичним поглядом обводить результат старань своєї дівчинки. Нехай спробує щось сказати!

- Так. Сьогодні субота, подумала, чому б не спробувати.

- Це, звичайно, добре, але ти їх перетримуєш. Знімай його.

- Один лише, мам.

Тому що ми цілувалися...

- Я його з'їм, - говорю зі свого місця, - люблю, коли пересмажені.

- Це шкідливо, - включає свою улюблену платівку Керрі, - Лівві, сідай, далі я сама досмажу.

- Я сама, мамо. Випий кави, відпочинь. Мені хочеться досмажити.

Бачу, що Керрі це не до вподоби. Її так і підсмикує зайнятися усим самій, і щоб обрубати це бажання і не заткнути в черговий раз порив доньки подалі, я встаю, дістаю тарілку із сушарки та простягаю Олівії.

- Поклади мені ще пару. Дуже смачно. Раджу, Керрі. А з сиропом то взагалі ульот.

Погляд карих очей обдає мене вдячним теплом. Моя дівчинка червоніє, але усмішку приховати навіть не намагається.

- Бачиш, мамо. Сідай.

Бере мою тарілку і кладе туди три панкейки. Вони справді смачні. Я ні краплі не брешу, тому й їм з величезним апетитом.

Керрі здається, видавивши поблажливо «гаразд», і сідає до столу, коли на кухню входить Патрік.

- Ооо, донька біля плити – це щось нове. - схвально заглядає у пательню. - Коли тільки вирости встигла? Вже їсти готує.

- Будеш, тату? - Обертається на нього задоволена Олівія.

- А як же. Як не спробувати старання доньки? Що я буду за батько?

За кілька секунд приєднується і Ейдан. Наскільки я встиг зрозуміти – панкейки та шоколадні пластівці його улюблена їжа, їх він може з'їсти чимало. Я іноді навіть дивуюся, скільки може влізти в цього маленького чоловічка.

- Чи всі пам'ятають, що у нас завтра вечір сімей сенату?

Патрік прямо сяє щоразу, коли вимовляє ці слова.

- Мхм, - бубонить Ейдан.

Він після події з ялинкою, здається, найбільше ненавидить уже цей очікуваний вечір.

- Так ось, все має пройти ідеально. Скайлер, сьогодні їдь подивися собі костюм. Тобі складно буде самому вибрати, не думаю, що ти бував на таких заходах.

- Не бував, - підтверджую, глянувши на нього.

- Ну, звідки тобі?! Загалом костюм має бути дорогий і стильний. Попросиш консультанта допомогти.

- А я Олівію з собою візьму, вона мені допоможе.

Пропоную, як ні в чому не бувало, і підморгую своїй дівчинці.

Вона швидко підхоплює.

- Я не проти. Я ж і собі маю щось купити, правда, тату?

- Звісно! Повторюся – це має бути дорого, але не вульгарно.

- Коли я одягалася вульгарно, тату?

- Я про всяк випадок попереджаю.

Зустрічаємося очима з Олівією. Вона ховає посмішку, вдаючи, що посилено жує панкейк, а я ховаю усмішку за чашкою.

Уся субота з Олівією, хіба може бути щось краще?

До торгового центру ми приїжджаємо вже за годину.

Народу у вихідні маса.

Олівія відразу прямує до якогось конкретного магазину. Я дозволяю їй вести себе, тому що, як сказав Патрік, у брендах мало знаюся. Знаю назви дорогих та люксових, але з приводу костюмів у моєму досвіді повний провал. Носити не доводилося.

- Так, почнемо з тебе чи мене? - Запитує Олівія, коли ми входимо в магазин.

Судячи з одягу, тут тільки вечірні сукні в жіночому відділі і костюми з сорочками в чоловічому. А ні, ще помічаю краватки та стенд із запонками.

- Можемо одночасно, - знизую плечима. - Шопінг не дуже люблю. Зазвичай заходжу, беру що не дуже дорого і підходить за розміром і йду. Але тут так не вийде. Покладаюсь на тебе, - кажу Олівії, бо справді ні чорта не розумію в цих майже однакових костюмах.

Олівія, чемно відмовившись від допомоги консультанта, зі знанням справи вибирає мені два варіанти костюмів, білу сорочку, а собі бере три сукні.

Ми розходимося по примірювальним. Одягаю на себе сніжно-білу сорочку, штани і насамкінець піджак. На кілька секунд підвисаю, розглядаючи відображення.

Виглядаю цікаво. Презентабельно. Мені подобається.

Одразу на кілька сходинок нагору наче злетів з тієї ями, в якій жив раніше. Усвідомлення того, що тільки не за свої гроші так одягнений, опускає та повертає на землю.

Застібаю гудзики і поправляю. Повертаюсь боком.

Саме так я повинен виглядати з часом. Не у звичних толстовках та джинсах, а в костюмі. І зароблятиму на подібний я сам. Зі шкіри вилізу, а зроблю так, щоб більше ні чого не потребувати. І Олівію забезпечу, і матір. Моя дівчинка не знатиме, що таке потреба. Ніколи не відчує на собі те, що мені знайоме. Для неї мені хочеться найкращого. І собі теж.