Глава 46

Гарячі струмені води стікають по обличчю, затікають у рот, тому що мої губи розтягнуті в дурній посмішці і ніяк не хочуть стискатися навіть для того, щоб не ковтати проточну воду.

Я здаюся собі оболонкою, що ледве стримується, та ось-ось піде тріщинами і з якої рвоне світло. Воно усередині мене – яскраве, потужне, гаряче. Небезпечне таке, бо горить уперше так потужно, і я не знаю, як його хоча б трошки пригасити. Воно запалило кожну клітку з тієї самої секунди, як Скайлер поцілував мене, і ми поїхали кататися.

Точніше поїхали ми до парку та майже до самого вечора гуляли. За руку, зупиняючись буквально через кожні три кроки та цілуючись.

Я вперше прогуляла школу! Від усвідомлення цього трохи страшно, але це світло, що виходить звідкись із надр, гасить будь-який страх.

Значить, ось як це буває, коли ти гуляєш з хлопцем наодинці... Ми сиділи на траві, спершись на дерево. Точніше сперся спиною Скайлер, а я – на нього. І нам було так добре. Ми розмовляли про все. З ним завжди можна поговорити. І помовчати також можна. Але це не те гнітюче мовчання, коли почуваєшся не в своїй тарілці і думаєш, що це ти не здатна підтримати тему розмови. Скайлер просто тримав мене за руку, розглядаючи наші сплетені пальці, і я робила те саме. Виявляється, можна отримувати задоволення навіть від того, що так просто тримаєшся за руки. Ми навіть додому їхали, не розтискаючи їх. Звичайно, доводилося іноді Скайлеру випускати мою руку, щоб переключити передачу, але в цей час він клав її на перемикач, а я свою поверх його. Розчепитись нам довелося вже вдома, коли мама з порога спитала, де ми були.

Я нахабно збрехала. Сказала, що гуляли із Заком і Тарою, бо зрозуміла, що коли я згадую Зака, вона заспокоюється. Радіє, що вони зі Скайлером порозумілися, і не влаштовує допитів.

Чи порозумілися вони насправді - це треба ще дізнатися, але востаннє, коли я бачилася з Заком, від нього не прилетіло жодного поганого слова на адресу Скайлера. Можливо, тоді в лісі вони таки стали ближчими. Потрібно буде дізнатися.

Вибираюся з душу і загортаюся в халат. Розчісую неслухняне волосся, спостерігаючи у відображенні за до чортиків щасливою дівчиною, яка не виглядала так «п'яно» навіть коли почала зустрічатися зі своєю давньою мрією. Прикусую губу, нарешті відчуваючи справжнє полегшення від того, що знаю місцезнаходження Скайлера. Він удома – через одну спальню від мене. Мені не треба більше уявляти, що він перебуває з якимсь дівчиськом, і казна-чим з нею займається. Він мій. І від цього серце немов крила знаходить і пурхає по грудній клітці.

А потім різко в одну секунду падає вниз, коли прямо за спиною лунає якесь шарудіння. Здригаюся, обернувшись, і розширеними очима спостерігаю за тим, як у кімнату через вікно забирається Скайлер. Пульс від переляку розширює вени, притискаю руку до грудей.

– Ти як тут? - Ошелешено шепочу, поки він, вже зістрибнувши на підлогу, підходить до мене.

У домашній футболці та спортивних штанях, з вологим волоссям. Мабуть, як і я після душа. А пахне як… Мммм!

- Ідемо, - каже пошепки, обхоплюючи мою долоню.

– Куди?

- До мене. Чи ти думала, традиція дивитись увечері фільми скасувалась? – кидає мені через плече, вже вибираючись із вікна.

Злякано виглядаю. Наші кімнати знаходяться прямо над широкою терасою, але мені жодного разу на думку не спадало так прогулюватися по даху. Та й не було до кого. Адже не до Зака ​​вночі забиратися.

Страх, змішаний із передчуттям, жене кров. Я ще ніколи такого не робила. Здається, що прямо закон порушую.

Діставшись спальні Скайлера, ми забираємося всередину. На ліжку завбачливо стоїть відерце з морозивом і лише одна ложка.

Розпливаюся в посмішці.

- А ти підготувався, - обіймаю його за шию, просто тому, що мені хочеться.

Так сильно хочеться торкатися його, що не можу себе обмежити.

- А як же, - посміхається Скайлер, - моя дівчина любить морозиво, хіба я можу її не побалувати такою дрібницею?

Його дівчина. Зажмурююсь. Це так солодко і вражаюче. Ще зовсім нещодавно я була його сестрою. Але дівчина відчувається набагато краще. У цьому моєму новому статусі я можу його цілувати і торкатися безперешкодно. Сестра цього зробити не могла.

Ми укладаємось на ліжко, спираємось спинами на стіну позаду нас. Морозиво ще ніколи не було таким смачним. Щоправда, їмо ми його недовго. Якось непомітно відерце перекочовує на тумбочку, а ми просто лежимо поряд та насолоджуємося переглядом. Це так приємно просто знаходитися поруч, відчувати його тепло, запах. В якийся момент Скайлер притягую мене до себе і втикається носом мені у волосся.

- Коли мі вперше зустрілися, я не думав, що це буде так, - хрипкий голос викликає мурашки на моїй шиї.

Зажмурююсь, поклавши свою руку поверх його, що лежить на моїй талії.

- Як так?

- Що відривати себе від тебе доведеться зусиллями.

Не можу не посміхнутися. Розвертаюся, притримуючи халат, і опиняюся до нього передом. Фільм, виявляється, закінчився, тому що світло більше не ковзає по стінах кімнати, а монотонно тьмяно освітлює простір, в якому я можу розглянути загострені риси такого привабливого обличчя.

- А ти не відривайся.

- Впевнена? – його брова трохи задирається, і я тушуюсь.

- Ну… пізніше, - миттю червонію, викликаючи в нього тихий смішок.

- Пізніше не відірвусь.

І так це звучить, що мене знову пробирає гострим тремтінням. Я поки не розумію, що це, але, судячи з своєї реакції, мені сподобається.

- А зараз що? - Запитую, погладжуючи нігтем крихітну ямку на вольовому підборідді.

- А зараз спатимемо.

- Разом?

- А ти хочеш іти назад?

Мотаю головою, бо – ні. Не хочу. Адже це треба відриватися від нього. Від рук, тепла, губ... Мені здається, що я не здатна відірватися. Наче раз – і стала залежною, як хворі на діабет від інсуліну.

– Тільки двері треба на замок зачинити.