Глава 36

Додому ми їдемо мовчки. Зак з Тарою так і не з'ясували стосунків, Скайлер поинув у себе, а я… я навпаки намагаюся прийти до тями після того, що сталося на озері.

Що це було? Відчуття, ніби хтось опустив у воду оголені дроти і мене струмом шандарахнуло. Пронизало так сильно, що я вдиху зробити не могла. Так буває, коли дихання забивається і не можеш ні вдихнути, ні видихнути. Пам'ятаю лише погляд Скайлера, гострий та важкий. А ще губи ... так близько до мене, що я майже відчула їх. Навіть, здається, потяглася до нього, щоб...

Щоб що? Трясу головою, а шкіра в черговий раз за останні кілька годин покривається мурашками.

Варто прокрутити в пам'яті пережиті кілька секунд, так мене й трясти починає. Ніби знову струм проходить із якимось витонченим задоволенням.

Це ж треба за кілька годин я навіть Рою не написала жодного разу. Просто забула про нього. Вперше за рік мій мозок відключився від хвилі Роя настільки, що втратив із ним зв'язок. Зазвичай я писала йому ці дні, як мінімум бажала «доброго ранку», а тут як відбило. Ніби й не було в мене хлопця, адже він є.

Додому ми прибуваємо близько сьомої години вечора. Саме вибираємось з машини, коли я помічаю припарковану недалеко від входу BMW Роя.

Здивовано розплющую очі.

- Привіт, маленька, - вибравшись із машини, він підходить до нас і цілує мене в губи.

Розпливаюся в посмішці. Оце сюрприз!

- Привіт. Ти що тут робиш?

– Вирішив у гості заїхати. Ти сказала, що з братами та Тарою, я подумав, чому б разом не потусуватись? Здоров, Скайлере, Заку, - сяючи, як новорічна ялинка, Рой простягає руку Заку і енергійно тисне її. Те саме робить зі Скайлером.

Я спідлоба спостерігаю за хлопцем, який, відповідаючи на потиск руки, на мене дивиться. Ковтаю і відвертаюсь. Відчуття, ніби щось неправильно роблю чи винна в чомусь, а в чому не зрозумію. Причому винна саме перед Скайлером, бо саме його погляд витримати не виходить.

– Привіт – привіт, – киває Зак. - То це ти з моєю сестричкою зустрічаєшся?

- Я, - гордо заявляє Рой.

Краєм ока помічаю, як Скайлер прямує до будинку, встигнувши кивнути на прощання Тарі.

Знову замкнутий і недосяжний. Неначе на замок закрився.

- Так що ж твої пацани свавілля творять і сестру мою кривдять, м?

Ох, Зак як завжди у своєму репертуарі. Свердлю брата розгніваним поглядом, але він від нього, як кулька від пінг-понгу, відскакує. Йому мої погляди глибоко до одного місця.

— Я вже з ними поговорив, — притискає мене до себе Рой, — ніхто більше не подивиться в її бік. Я, якщо чесно поняття не маю, як вони ризикнули, знаючи, що вона твоя сестра.

Зак хмикає. Його самооцінка вкотре злетіла ще вище завдяки Рою.

Мій брат був зіркою шкільної футбольної команди і виборов собі стипендію в університеті. Але й заздрісників у нього було чимало. Він часто зчіплявся з хлопцями з інших шкіл чи навіть із нашої. Торік Зак не дозволяв мені говорити, що я його сестра. Він вічно вляпувався в неприємності і таким чином намагався захистити мене від наслідків його сутичок.

– Зараз вона насамперед твоя дівчина. І відповідальність за неї на тобі. А не на братах, які зрештою їй допомагають.

Що? Шоковано скидаю на нього погляд. Брати? Він назвав Скайлера братом? Серйозно?

Зак очікувано вдає, що нічого такого не сталося. Уперто ігнорує мій шок.

Оце прогрес! Цікаво, чому такі зміни?

- Я просто на кілька хвилин пізніше прийшов, - пояснює Рой, трохи знітившись, за що Зак отримує від мене черговий гнівний погляд. - Повір, якби побачив раніше, закопав би їх. Слухайте, може, трохи посидимо, поспілкуємося? Я безалкогольне пиво привіз, закуски.

- Я пас, - хитає головою Зак, - але від пива не відмовлюся. Пригостиш?

Ну, хто б сумнівався, що Зак скористається пропозицією? Ще й безкоштовним!

- Ще б пак. Тільки можна селфі з тобою зробити?

- Ну давай.

- Лів, і ти йди сюди!

Швидко зробивши знімок, Рой із Заком переносять до брата в машину половину пакета пляшок, а потім ми заходимо до будинку.

Він уперше в мене. Раніше тільки заїжджав, щоби забрати. Добре, що батьки з Ейданом поїхали до завтра, бо довелося б їх знайомити, а я поки що до цього не готова. Мама, швидше за все, почне ставити безліч запитань і тільки відлякає цим від мене Роя.

- Ось чому він минулого року не казав, що ти його сестра? - Мій хлопець обурено падає на диван.

Я опускаюся поряд.

- А що? Ти б став зустрічатися зі мною раніше? – «підначую», помічаючи його наснагу після спілкування із Заком. Він із таким гарним настроєм лише про футбол говорить.

Рой голосно сміється і притягує мене до себе.

- Звичайно, ні. Просто… це ж Зак. У нас на нього всі пацани рівнялися. Йому двері на будь-яку вечірку завжди були відчинені, у будь-який клуб. Це так круто!

Хмурюсь, не розуміючи його шаленого захоплення.

— Але ж ти теж популярний, Рою. Капітан команди. Хлопці на тебе теж рівняються, а дівчата готові мене загризти, як мені здається. Такими поглядами на мене дивляться, що не по собі стає.

Це правда. Кілька разів чула, як мені слідом шепотіли чирлідерки та інші дівчата: «Що він тільки в ній знайшов?» - найпоширеніша фраза на даний момент.

– Знаю. Ха! Моя дівчина - сестра самого Зака ​​Харта, - ніби не чуючи мене, продовжує захоплену епопею Рой. - Ось це ми з тобою запалимо на зимовому балі, Лів. Корони точно наші будуть.

О ні. Цей захід однозначно не для мене. Відсовуюсь, щоб заглянути у наповнені мріями очі.

- Зимовому балу? Ти про що?

- Як про що? Король та королева балу. Ти і я. - енергійно розмахує руками. - Це буде круто.

У мене ступор вмикається.

– Але я не планувала подавати заявку на королеву балу. Це не моє зовсім, - белькочу загальмовано.

Ну, яка я королева? Ця роль для Сібілли якраз, а не для мене.

- Перестань, - усміхається хлопець, дивлячись на мене так, наче я дурість зморозила, - всі хочуть бути королем і королевою. А у нас з тобою всі шанси, Лів. Нас надовго запам'ятають! Я вже постараюся!