6.

- Мені здається, що ти надто багато на себе береш! - фиркаю роздратовано. - В місті багато клубів, тому я спеціально поїхала туди, де тебе точно не могло бути.

- Справді? - Макс хмуриться, наче намагається зрозуміти, вірити мені чи ні. - Тоді є ще один варіант. Ти просто приїхала сюди гарно провести час і зовсім не сподівалася натрапити на мене. Бачу, життя налагоджується. Чи не так?

Здається, Коршун не розуміє, що своїми словами остаточно руйнує те, що між нами було. Він хоче зробити мені боляче, і це у нього чудово виходить. 

- Налагоджується! - кажу твердо і сама дивуюся від того, як просто це у мене виходить. - Виявляється, життя після розлучення з тобою не закінчується. Навпаки, навчена гірким досвідом, я більше не буду довіряти усім підряд. Особливо таким мудакам, як ти! 

О, так! Це було жорстоко, але про сказані слова я зовсім не шкодую. Коршун миттєво хмуриться і збирається щось сказати, але, на щастя, до нас наближається Ніка і, оглянувши його недобрим поглядом, тягне мене на вулицю. 

- А він тут звідки? - питає, коли сідаємо в салон автомобіля. 

- Здається, твоя ідея з клубом була не надто хорошою, - кажу, покидаючи стоянку. - І взагалі, у мене таке враження, що доля наче навмисне зіштовхує мене з Коршуном. Це вже навіть не смішно.

- А може, вона робить це для того, щоб ви обоє зрозуміли, що кохаєте одне одного? - хмикає подруга.

- Здається, ти перепила, - фиркаю. - Коршун ніколи мене не кохав. Це я, ідіотка, повірила у незрозуміло що. От тепер страждаю. 

- Ну-ну! А по ньому й не скажеш, що йому байдуже, - продовжує наполягати Ніка. 

Я не збираюся підтримувати чи заперечувати її слова. Спочатку везу додому подругу, а тоді їду до себе. На щастя, засинаю швидко, тому що почуваюсь сильно виснаженою. Не знаю, що відбувається з моїм організмом. Швидше за все, так він реагує на стрес, який мені довелося пережити. 

Наступний ранок стає для мене не надто добрим. Почуваюсь абсолютно розбитою, а ще доводиться бігти в туалет, коли збираюся заварити собі кави. Давно мене так не нудило, тому обійми з білим другом затягуються на довгі двадцять хвилин. 

Повернувшись у кімнату, падаю на ліжко абсолютно виснажена. Списую свій стан на отруєння, хоча начебто нічого поганого вчора не їла. Перед тим як знову заснути, телефоную у кав'ярню і повідомляю, що сьогодні не приїду. 

Наступне моє пробудження відбувається вже після на обіду. Дивно, але нудота відступила так само неочікувано, як з'явилася. Залишилася тільки слабкість, але з цим ще можна миритися. 

Не ризикую пити каву, тому заварюю собі чай. Їхати нікуди не хочеться, але я пам'ятаю, що сьогодні планувала відвідати ще один дитячий будинок. Від власних планів не відмовляюся, тому швидко одягаюся і їду спочатку в дитячий магазин за подарунками. 

Дитячий будинок знаходиться в межах міста, і дорога займає трохи більше сорока хвилин. Погода сьогодні чудова, і це єдине, що поки що тішить мене. 

Поки діти з багажника дістають подарунки, зі мною розмовляє директор цього закладу. Не дивуюся, коли він жаліється на нову управительку фондом, тобто на Єву. Виявляється, вона і тут встигла побувати й заявила, що бюджет доведеться врізати. Не важко здогадатись, що частина з нього піде їй на нову шубу чи діаманти. 

Обіцяю, що розповім все батькові і йду до діток. Вони для мене найкраще заспокійливе. Поки малеча радіє подарункам і розповідає останні новини, я вже складаю в голові план, як приїду сюди ще раз, щоб провести час на кухні. Думаю, що ніхто не буде проти, щоб я провела для дітей майстер-клас по випіканню печива. 

Час у цьому місці минає швидко. Не встигаю озирнутись, а минає вже кілька годин і доводиться повертатися назад. Дорогою вирішую зателефонувати батькові. 

- Я була у дитячому будинку "Ромашка", - розповідаю останні новини. - Його директор розповів, що Єва вже навідувалася туди і скоротила бюджет. Можеш пояснити, з чим це пов'язано?

- Юле, ти, здається, дещо забула, - батько говорить стримано, але мені добре чутно його невдоволення. - Єва керує фондом і саме вона приймає рішення щодо бюджету. 

- Я не розумію, відколи це ти став таким сліпим! - здається, тримати емоції під контролем - це не про мене. Підвищую голос і тим самим роблю тільки гірше. 

- У мене все чудово з зором, Юле! - каже твердо й прохолодно. - А от тобі не завадить навчитися думати і приймати правильні рішення. Тоді й проблем буде менше. 

Хочеться знову щось сказати, та цього разу я мовчу. На очах виступають сльози і жорстока реальність знову накриває. 

- Якби мама була жива, вона б точно не зраділа від того, що відбувається, - голос тремтить, але я маю це сказати. - Ти разом з Євою руйнуєш все, що вона створювала. І тут справа зовсім не в мені. Визнай це. 

Розумію, що мої слова нічого не змінять, тому просто завершую виклик. Витираю сльози долонею і зупиняю автомобіль біля супермаркету. Необхідно купити продукти, а ще щось смачненьке. Багато смачненького… 

Я не фанатка солодкого, хоча і печу сама, але зараз чомусь кидаю у кошик морозиво, торт, цукерки. Лише на касі розглядаю все це добро і не можу зрозуміти, що зі мною відбувається. Ще зранку помирала від нудоти, а зараз готова з'їсти мішок солодощів.