4.

На наступні кілька днів знову завалюю себе роботою. Якщо донедавна у кав'ярні я бувала вкрай рідко, то тепер тут мало не ночую. Робота допомагає не думати про погане. Але коли повертаюся додому, реальність знову накриває і я почуваюсь покинутою і нікому не потрібною. 

Коли у п'ятницю телефонує батько, я навіть не сподіваюся почути щось хороше. І вкотре моя інтуїція мене не підводить. Виявляється, що в суботу у Єви день народження, і я просто зобов'язана там бути. Звісно ж, я відмовляюся, адже батьку більше нічим мені погрожувати. Він ображається, але мені якось байдуже на це. 

Тільки от коли в суботу зранку до мене в кафе приїздить Ніка, її реакція трохи дивує. 

- Ти маєш піти туди і показати всім, що ніхто й ніщо тебе не зламає! Єва тільки й чекає, що ти заб'єшся у куток і будеш рюмсати! Не дай їй позловтішатися! Ти ж сильна у мене! 

- Ого! - хмикаю розгублено. - А я і не дивилася на цю ситуацію під таким кутом. Здається, ти маєш рацію.

- Я завжди маю рацію, подруго! - усміхається Ніка. - А ще було б добре взяти з собою Ігоря. Щоб усі роти  позакривали.

- Думаю, що це буде занадто, - зупиняю її. - Ми з Коршуном ще не розлучені, а моя поява з Ігорем стане черговим приводом для чуток. 

- Тоді сама підеш! Але треба купити дуже гарну сукню, щоб всі роти позакривали! - продовжує Ніка. - Їдемо в магазин! Зробимо з тебе цукерочку! 

Здається, дарма я розповіла подрузі про останні новини. Її понесло і не факт, що можу зупинити цей запал. Та хай там, зараз дійсно головне показати всім, що я не зломлена. І головне - Єві. 

До самого обіду ми з Нікою штурмуємо магазини. Але, на щастя, те, що шукали, таки знаходимо. Сукня чорного кольору, довжиною до п'ят, а ще з дуже гарним вирізом спереду й оголеною спиною. Коли розглядаю себе в дзеркалі приміряльної, на мить з'являється бажання, щоб такою мене побачив Коршун. Щоб зрозумів, що втратив, і пошкодував. 

Шкода лише, що бажання це не здійсниться. Але, з іншого боку, може, це й на краще. Варто навчитися не думати про цього чоловіка. Наша з ним історія не матиме продовження, тому й мучити себе не треба. 

Після магазинів обідаємо в кафе, а далі за планом салон краси. Здається, Ніка взяла собі за мету зробити з мене цукерочку в прямому сенсі цього слова. Спочатку відправила на обгортання шоколадом, потім масаж, а в кінці - макіяж і зачіска.

В кінцевому результаті я заледве впізнала себе у дзеркалі. Але, мушу визнати, вийшло неймовірно. Моє волосся зібрали у високу зачіску й залишили кілька пасм. Вечірній макіяж приховав бліду шкіру і зробив мої очі в рази виразнішими. 

- Чудово! - задоволено хмикає Ніка, розглядаючи мене. - Впевнена, сьогодні ти затьмариш саму іменинницю. 

- Дуже на це сподіваюся, - сміюсь.

До ресторану, де має відбутися святкування, їду своїм автомобілем. Пити не збираюся. Не думаю, що алкоголь якось допоможе мені зараз. Взагалі сумніваюся, що допоможе бодай щось.

Тільки-но заходжу в приміщення, одразу розумію, що батько не поскупився і зробив для Єви все за вищим розрахунком. Багато живих квітів, дорогі закуски й алкоголь. А ще більше сотні гостей. Здуріти можна!

Поки прямую до винуватиці цього свята, яка знаходиться біля сцени у компанії батька, ловлю себе на думці, що дійсно виглядаю краще за неї саму. Сьогодні на Єві сукня білого кольору, надто вульгарна, як на мене. В принципі, нічого нового. 

Дорогою доводиться вітатися з кількома знайомими і вдавати, що я шалено щаслива бути тут. 

- Доброго вечора! - зупиняюся біля Єви і помічаю, як її обличчя кам'яніє, бачачи мене. Не чекала? 

- Добре, що ти тут, - а от батько, здається, радий мене бачити. Хоча, можливо, все це просто показово, для знайомих. 

- Вітаю, Єво! Пробач, що без подарунка. Спочатку я вагалася, що краще подарувати, але коли згадала, що у тебе й так все є, вирішила, що найкращим подарунком буде моя поява тут. Я ж не прогадала? - мило усміхаються і реально кайфую від того, що Єва заледве стримує емоції. 

- Зовсім ні! - їй таки вдається взяти себе в руки і навіть показово мене обійняти. - Шкода тільки, що ти одна. А де твій чоловік? 

Ну ось, а я і забула, що ця зараза вміє бити у відповідь. Ну що ж, це має бути весело! 

- Так я тепер одна, - стримано відповідаю. - Як-то кажуть, в пошуку чогось нового. 

- Досить вже! - цідить крізь зуби батько, зупиняючи нашу словесну перепалку. 

До Єви підходять чергові гості, і я відходжу вбік. Не збираюсь затримуватися тут надовго. Буквально пів години, і все. Відчуваю нудоту від усього, що тут відбувається, і навіть поїсти не вийде, тому що устриці ненавиджу, як і будь-які інші делікатеси. 

Намагаюся весело усміхатися усім, хто вітається зі мною, і вдавати, що щаслива, адже саме для цього сюди прийшла. Але коли бачу серед гостей Вадима, розумію, що настав час вшиватись. Навіть не сумніваюся, що він заявився сюди, щоб посміятися. Та я готова на все, щоб цього не сталося. 

Швидко покидаю зал і прямую до виходу. Стукіт власних підборів віддає болем у скронях. Залишається всього декілька кроків до виходу, коли абсолютно несподівано налітаю на когось і відчуваю, як до мене торкаються теплі руки незнайомця у районі талії. Саме там де гола спина і ніщо нас не розділяє.